Главная  - История  - Книги  - Історія України - Полонська-Василенко Наталія: Том 2
Історія України - Полонська-Василенко Наталія: Том 2
<< Содержание < Предыдущая Следующая >

Українська Католицька церква

Становище Української Католицької Церкви в Польщі після повстання 1648 року здавалося безнадійним. «Зборівська угода з 18 серпня 1648 року — це одне з найбільших упокорень, що його зазнала впродовж свого існування Українська Католицька Церква. — В точці 6-ій висловлено домагання цілковитого скасування унії. Для Української Католицької Церкви, згідно зі Зборівською угодою, в Козацькій Державі місця не було» — так характеризує становище Уніятської Церкви католицький автор, проф. Г. Лужницький.

Не допомагали протести митрополита Антона Селяви (1642-1655), який разом з папським нунцієм Торресом вимагав припинити ліквідацію Української Католицької Церкви, ні листи папи Інокентія X до короля Яна-Казіміра. Трагедію Уніятської Церкви збільшував брак проводу хворий митрополит Антон не мав помічників, бо року 1649 померли єпископи Методій Терлецьклй та Андрій Фурс.

Білоцерківська угода 1651 року скасувала Зборівську угоду: Уніятська Церква дістала значну частину маєтностей, втрачених на підставі Зборівської угоди, собори в Перемишлі та Холмі. Яків Суша, єпископ Холмсько-Белзький описував так втрати Уніятської Церкви: «спалені собори, сплюндровані єпископства, пограбовані скарби, священики та ченці поранені, покалічені, повбивані. Приблизно 100 священиків і 40 ченців померло» Поляки не подавали жадної допомоги і навіть раділи з нещастя.

Війна Польщі з Москвою, після Переяславської угоди, знову принесла погром уніятам: Смоленське та Полоцьке архиепископства зруйновано, собори у Вільні та Новоґрудку спалено

Протягом більше як 10 років (1655-1666) Київська Католицька митрополія залишалася не обсадженою. За цей час польські й українські католики вживали всіх заходів, щоб здобути дозвіл папи підкорити Уніятську Церкву римо-католицькій ієрархії в Польщі. Чин оо. Василіян був теж без проводу і розколовся на дві частини: одна — під проводом протоархимандрита Гавриїла Колснди, а друга — Холмського єпископа Якова Суші.

Року 1663 Яків Суша поїхав до Риму і там подав докладну історію унії з самого її початку. Наслідком цього було рішення не піддавати Уніятську Церкву під зверхність латинського кліру і затвердження на Київській митрополії архиепископа Гавриїла Коленди (1666-1674) — чину оо. Василіян.

З обранням на королівський престіл українця Михайла Корибута-Вишневецького, сина Яреми Вишневецького, становище Уніятської Церкви покращало: вона дістала всі відібрані від неї церкви, маєтності, Перемиське єпископство Уперше після 1595 року в Краківському соборі митрополит Гавриїл, в асисті латинських єпископів, служив слов'янською мовою в присутності короля Михайла.1

Кипріян II Жоховський (1674-1693), призначений Гавриїлом Колендою на митрополита, після смерти цього останнього негайно його заступив. Правління Кипріяна збіглося з правлінням короля Яна III Собсського (1674-1693), який співчував унії та підтримував її Кипріян урегулював Василіянський Чин: раніше протоархимандритами були митрополити, з 1675 року обирають їх з ченців, що належать до тіснішого кола діячів Чину. Кипріян дбав про піднесення освіти, що дуже занепала, клопотався про заснування власної друкарні З допомогою Апостольської Столиці засновано 1676 року семінарію

Видатним діячем на полі освіти був Холмський єпископ Яків Суша, автор багатьох книг з історії унії. Багато зробив для розвитку унії Ян III Собєський, який 1676 року затвердив за уніятами всі права та привілеї, що їх вони мали. Православних хотів він ізолювати від впливу Царгородського патріярха і заборонив їм виїзд за кордон в справах віри. Ян Собєський заявив папі, що він мріє об'єднати всі Руські Церкви з Апостольською Столицею. Протягом 10 років (1686-1695), наприклад, в одній тільки Луцькій єпархії коло 300 церков і чимало манастирів передано уніятам. З метою наладнати стосунки між уніятами та православними 1680 року призначено в Любліні «розмову» (colloqium), але справа не вдалася тому, що православні не з'явились.

Величезним набутком для Уніятської Церкви було приєднання до унії Львівського православного єпископа Иосифа Шумлянського. Про це приєднання він заявив у 1677 році митрополитові Кипріянові в присутності короля, при чому погоджено було тримати це в таємниці, щоб, діючи нібито як православний, Шумлянський міг приєднати більше людей до Католицької Церкви.

Йосиф Шумлянський був одним із видатніших, талановитих діячів Уніятської Церкви кінця XVII ст. Він був фанатик справи і здібний дипломат. Як православний єпископ, він мав дружні стосунки з гетьманом Петром Дорошенком та з митрополитом Нелюбович-Тукальським, якого кілька разів відвідав у Чигирині. В 1681 році він разом з православними архимандритами — Варлаамом Шептицьким, Сильвестром Творовським та Степаном Гороїмом — склав на руки короля офіційну заяву про приєднання їх усіх до унії, але знову вирішено було не оголошувати про це. Таємницю розкрив Луцький єпископ Гедеон князь Четвертинський, що викликало між ними боротьбу, яка примусила Гедеона покинути Луцьку єпархію і тікати до Києва. На Шумлянського почали подавати доноси, і його притягли до суду королівські комісари. Тоді, в 1700 році, Шумлянський офіційно приєднався до Католицької Церкви.

Ще раніше — року 1691 — пристав до унії єпископ Перемиський, Інокентій Винницький. В 1700-1702 роках приєдналася вся Львівська єпархія. В 1702 році приєднався єпископ Луцький, Діонисій Жабо-критський. Так на всій Правобережній Україні та Білорусії залишилася одна православна єпархія — Могилівська. Довгий час противилося унії Львівська Ставропігійне Братство, але в 1707-1709 роках і воно перейшло на унію. В 1721 році стала уніятською головна святиня

Волині — Почаївський манастир, а року 1728 — Кремянецький. Найдовше залишався православним Манянський скит. Він прийняв унію лише в 1785 році.

Після смерти митрополита Льва І Слюбич-Залевського (1694-1708) — за митрополита Юрія II Винницького (1710-1713) наступ Латино-Католицької Церкви на унію посилився. Ці відносини ввесь час були ворожими; національне питання стояло для поляків вище ніж релігійне, і в своїй антиукраїнській політиці польський уряд не міг спертися на уніятів. Тому не дістали вони місць у Сонаті і повинні були вживати польської мови, як державної. Всупереч забороні пап — перетягували насильно уніятів на латинський обряд.

Найвидатнішим митрополитом XVIII ст. був Лев II Кишка (1714-1728). За його правління переведено ряд реформ. Найбільшою його справою було скликання в 1720 році Собору в Замості, на якому був присутній папський нунцій, 8 спископів, протоархимандрит оо. Василіян, 8 архимандритів, 129 представників духовенства, декани і два представники Львівського Братства. З огляду на чисельність Собору його називали Українським Національним Собором.

Метою Собору було органічно зв'язати східньоцерковну традицію із західньою, з приналежністю до Риму, але цього не вдалося досягти. Надто глибоке було ще прив'язання до старих звичаїв. Проте, внесено багато новин. Так — ухвалено, що Причастя щотижня належить освячувати й зберігати на головному престолі, в табернаклі. Східньоцерковний іконостас скасовано, а східньоцерковні покаяння та пости зрівняно з латинськими З'явилася тиха Служба Божа, відправа при бічних вівтарях. Було багато тертя між білим та чорним духовенством в зв'язку з переходом усіх манастирів до Василіян. Тільки в 1743 році вдалося об'єднати всі манастирі під спільним проводом архимандрита, що перебував у Римі. Собор у Замості виніс ухвалу, що кожний єпископ мусів протягом бодай одного року бути послушником Чину Василіян, що значно піднесло вплив цього Чину. Лев II дбав за поновлення друкарства, поширення освіти серед священиків. У Володимирі-Волинському він заснував семінарію. Але все таки вищу освіту уніяти-богослови одержували в Римі.

Наступник Лева II, Атанасій Шептицьхий (1715-1746), всю свою увагу приділив на те, щоб піднести справу освіти духовенства. Тож при манастирях Василіяни почали засновувати школи, спочатку народні, потім — вищі, латинські, теологічні, філософічні, в яких вчилися ченці та кандидати на священиків. У Вільні засновано семінарію. Турботи про освіту духовенства викликав значною мірою щораз сильніший натиск польонізації й латинізації, з яким не могло боротися малоосвічене духовенство.

Після смерти митрополита Атанасія почалася між єпископами і Василіянами боротьба за його наступника, що тривала три роки. Король Август III втрутився в цю боротьбу, бажаючи провести свого кандидата. Лише в 1748 році погодився він на кандидата Василіян та єпископів — Фльоріяна Гребницького (1748-1762). За його правління число уніятів збільшилось. Поширенню унії сприяли місії, що їх вели Василіяни, особливо в Умані, Торговиці, Ладижині, Смілі, Жабо-тині. В Умані, при заснованому в 1765 році манастирі була школа, в якій навчалося 400 учнів з цілої України.

Ще енергійніше повів справи митрополит Фльоріян-Филип Володкович (1762-1778), до якого вороже ставився польський уряд.

За його правління в Українській Церкві і взагалі в Україні сталася страшна трагедія. Зміцнення Уніятської Церкви, поширення її території — з одного боку, а з другого надужиття збоку польських панів, які посилювали визиск селян, зневажливе ставлення католиків до «хлопів», яких вони вважали «за бидло» — викликали постійні повстання, в яких селяни приєднувалися до гайдамаків, дей-неків, опришків, що постійно діяли окремими ватагами. В 1768 році все це вибухнуло колосальним повстанням, відомим під назвою «Коліївщини». Значну ролю в повстанні, поруч з мотивами національними та соціяльними, грали релігійні мотиви, боротьба за православну віру. Знищено було Умань, містечка Жаботин, Лисянку, Саврань, спалено кількасот сіл та хуторів, вирізано коло 300 католицьких священиків. В Умані вимордувано всіх ченців Василіян-ського монастиря та учнів школи.

Жорстокостям повстанців відповіли суди Польщі в Кодні, біля Житомира, та в Сербах на Поділлі. 846 повстанців, що походили з Польщі, катовано і страчено, 250 повстанців — російських підданих — жорстоко покарано і заслано на Сибір. Таким кривавим епілогом закінчилась національно-соціяльна та релігійна боротьба в Польщі, не розв'язавши жадної з проблем, що її породили, та прискоривши падіння і самої Польщі.



 
Главная
Бухгалтерский учет, аудит
Экономика
История
Культурология
Маркетинг
Менеджмент
Налоги
Политэкономия
Право
Страхование
Финансы
Прочие дисциплины
Карта сайта
Правила користування
Продажа баннеров УБС