Главная  - История  - Книги  - Історія України - Полонська-Василенко Наталія: Том 2
Історія України - Полонська-Василенко Наталія: Том 2
<< Содержание < Предыдущая Следующая >

б) Право

В новій Українській державі з часів Хмельниччини виникало багато питань, які вимагали для їх розв'язання досвідчених правників. Такі правники виходили здебільшого з-поміж старшин, що діставали правничу освіту за кордоном. Пам'ятниками права були ті договори України з Москвою, які укладалися майже всіма гетьманами під назвою «Гетьманських статтей» і мали характер конституції. Серед цих конституцій найбільше значення мають — правний твір, перший договір України з Москвою 1654 року та конституція Пилипа Орлика 1710 року. Великий інтерес має Гадяцький договір 1658 року Івана Виговського з Польщею, автором якого був видатний правник Юрій Немирич. Повсякденне життя України будувалося «універсалами» гетьманів та полковників, які ці універсали писали за певною формою; їх підписував гетьман та прикладалася до них державна печатка. Вони регулювали державне життя, а також надавали землі старшині та мзнастирям, давали імунітети.

Всі ці пам'ятки права свідчать, що в Гетьманській державі були добрі фахівці — правники.

Внаслідок Визвольної війни 1648 року значна територія України була звільнена від польської влади. В новій Українській державі скасовано суди, які діяли в Польщі, та закони, якими вони керувалися. Цими законами були: Литовський Статут 3-ої редакції 1588 року, надрукований у Вільні в друкарні братів Мамоничів: в містах з Магдебурзьким правом діяли приватні збірники законів польських правників: Н. Яцкера — «Спекулюй Саксонум», П. Щербича — «Спекулюй Саксонум альбо Право Саске» та Б. Троїцького — «Порядок..» Всі ці закони були підтверджені в основному договорі Богдана Хмельницького з Москвою року 1654. Це повторювалося в статтях наступних гетьманів. Таким чином територія, на якій діяли Литовський Статут та Магдебурзьке право, поширилася на Лівобережну Україну, де їх раніше не було.

У XVIII ст. життя Козацької держави ускладнилося, помножилися різного роду конфлікти, які вимагали судових рішень. З другого боку — за час війн Руїни зменшилося, властиво зникло багато судів, а сотники та полковники, які стали суддями козацьких судів, не були в стані виконувати судейські функції. По суті знавцями законів залишалися нижчі судові урядовці — писарі. Множилися скарги на суди гетьманові та московському урядові. Призначення в 1721 році Малоросійської Колегії, як апеляційної судової інстанції, не допомогло, бо члени її не розуміли мови, якою були написані закони. Тоді, року 1721, Петро І наказав перекласти закони на російську мову.

Виконуючи наказ Петра І, гетьман І. Скоропадський скликав Комісію з українських правників для перекладу Литовського Статуту, «Саксону» та «Порядку». Праця Комісії тривала довго, але перекладу не закінчила. Року 1728 знову наказано — у відповідь на прохання дозволити надрукувати Литовський Статут та Магдебурзькі закони — перекласти їх на російську мову.

Року 1734 цариця Анна наказала перекласти «права... по которым судится Малороссийский народ» на російську мову, при чому була поширена компетенція Комісії, їй надано законодатний характер: вона мусіла зробити поправки та скоротити діючі закони; мала скласти проект Зводу нових законів для України. Працю Комісії закінчено 1743 року, але спочатку затримав Кодекс генерал-губернатор Бібіков, потім затримав Сенат, який надіслав його гетьманові К. Розумовському... в 1756 році. Для розгляду цього Кодексу гетьман скликав Комісію з представників генеральної та полкової старшини в 1759 році. Але до затвердження Кодексу не дійшло, бо значна частина присутніх не захотіла розглядати Кодекс і вимагала збереження Литовського Статуту без жадних змін (як було затверджено царями). Року 1763 гетьман знову зібрав на Раду старшину — генеральну та полкову — разом 150 осіб. Це були найвидатніші представники козацтва. Але й цим разом Кодексу не затверджено: «Ми маємо найліпші закони, які тільки може мати найшляхетніший та найвільніший народ у світі», — так характеризувала Литовський Статут частина старшини, і почасти з патріотичних, почасти з станових мотивів не бажала зміняти його.

Так проект Кодексу і не дістав офіційної санкції. Проте, він «повнотою та ясністю викладу норм закону й абстрактних правних дефініцій та досконалою юридичною термінологією далеко перевищував існуючі тоді правні книги». Практично він був дуже поширений в Україні, з нього вивчали українське право і використовували його, як досконалий підручник-коментар до Литовського Статуту.

За час праці Комісії для складання нового Кодексу працювало в ній 49 осіб, серед них чимало видатних правників. Один із них, Ф. Чуйкевич, писав гетьманові К. Розумовському: «в своем регімен-ти многочисленные компуты ученых и грамотных персон изволите иметь». Найвидатнішим із діячів у Комісії був Василь Стефанович, який учився за кордоном — в Шльонську, Саксонії, Моравії, Празі, Відні, Римі, Міляні, Венеції, Бреславі, де року 1722 першим одержав степень магістра вільних наук і філософії. В Петербурзі був він професором філософії та реторики в гімназії, заснованій Теофаном Прокоповичем. Д. Апостол запросив В. Стефановича до Комісії, де він став головою. Одним із наступників Стефановича був М. Ханенко, високоосвічена і надзвичайно розумна особа. Було чимало видатних людей серед цих 49 членів Комісії; більша частина їх скінчила Київську Академію, частина — закордонні університети.

З матеріялів Комісії видно, яку велику наукову працю вели її члени, як добре обізнані були вони з тогочасною та старою правничою літературою, які бібліотеки мали. Наприклад, Київський бурмістер Нечай приніс до Комісії раритетні твори німецького криміналіста Б. Карпцова; бурмістер Філевич написав розділ про управу міста за Магдебурзьким правом.



 
Главная
Бухгалтерский учет, аудит
Экономика
История
Культурология
Маркетинг
Менеджмент
Налоги
Политэкономия
Право
Страхование
Финансы
Прочие дисциплины
Карта сайта
Правила користування
Продажа баннеров УБС