Главная  - История  - Книги  - Історія України - Полонська Василенко Наталія: Том 1
Історія України - Полонська Василенко Наталія: Том 1
<< Содержание < Предыдущая Следующая >

Розміщення слов'янських і українських племен

Одночасно з антами починають вживати назву слов'ян. Вони разом з гунами посуваються на захід. У ІІІ-УІ ст. ст. західні та південні слов'яни опанували вже ті землі, на яких застала їх історія, а в VII ст. назва «анти» остаточно зникає, її заміняє ім'я слов'ян. В V ст. слов'яни вибираються в походи на Балканський півострів, переходять Дунай, нападають на границі Візантійської імперії. Щоб захиститися від слов'ян, Візантія будує низку фортець по Дунаю, на північ від Балканського хребта. Проте, вона не була в силах зупинити рух слов'ян. У 40—50-х роках VI. ст. слов'яни починають оселятися за Дунаєм. Там у VII ст. застали їх болгари. Під тиском народів, які проходили з Азії на захід, слов'яни приходять у рух і подаються на північ, на захід. Частина їх осідає в смузі лісів Поділля, Київщини, Волині, Чернігівщини. Частина подається далі на Карпати, на горішню р. Тису. М. Грушевський зазначив, що з кінця VI ст. Прикарпаття було вже зайняте українськими племенами. Срезневський писав, що на схилах Карпат, в Ужгороді, населення мовою, народністю — рідні брати «малоросіян». Звідти на північний схід сягають вони Галичини, Буковини. Частина Семигороддя була заселена українцями. У ХШ ст. семигородські документи згадували гору Русь, Руський торг. Про рух українських слов'ян з півдня на північ свідчить, між іншим, назва притоки Дніпра — «Десна», себто «права». Якби вони йшли з півночі на південь, Десна була б з лівого боку, вони не могли б назвати її «правою». «Повість временних літ» подас перелік слов'янських племен так, як вони жили в XI столітті. «Се бо токмо словенеск язьік в Руси, поляне: деревляне, ноугородци, полочане, дретовичи, север, бужане, зане седоша по Бугу, после же вельшяне». Кількома рядками вище читаємо: «Поляном же жиущем особе якоже рекохом, сущим от рода словенска, й нарекошася поляне, а деревляне от словен же, й нарекошася древляне; радимичи бо й вятичи от ляхов. Бяста два брата в лясех, — Радим, а другий Вятко, — й приведеша седоста Радим на Сожю, а прозвашася радимичи, а Вятко седе с родом своим по Оце, от него же прозвашася вятичи. И живяху в мире поляне, й деревляне, й север, й радимичи, вятичи й хрвате. Дулеби живяху по Бугу, где ньше вельшяне, а улучи й тиверци седяху по Днестру, приседяху к Дунаеви.»

В іншому місці «Повість» каже так: усі племена мали своє княжіння — «в полях, а в деревлях своє, а дреговичи своє) а словене своє в Новегороде, а другое на Полоте полочане. От них же кривичи, иже седят на верх Волги, й на верх Двиньі й на верх Днепра, их же град єсть Смоленск; туде бо седят кривичи. Таже север от них». У цьому списку подано племена, від яких походять: український народ (поляни, сіверяни, деревляни, дуліби, що звуться пізніше бужани та волиняни, уличі, тиверці та хорвати), білоруський народ (дреговичі, кривичі, полочани та радимичі) і великоруський (словени та в'ятичі). Сіверяни жили на Лівобережжі — по Десні та Сейму, поляни — по середньому Дніпру, деревляни — по Тетереву, Ужу та Горині, на Волині — дуліби або бужани, «де нині волиняни», на долішньому Возі. Вони ж звуться бужанами, бо живуть по р. Возі, та волинянами. Можливо, що то були три окремі племена. Уличі жили понад Дністром та Богом, а тиверці — між Богом та Прутом. Щодо хорватів, то очевидно тут літопис має на увазі білих хорватів, в XI ст. входили до складу Велико-Моравської держави і від к походять українці східньої та західньої Галичини. У той же час назви окремих племен зустрічаються в творах різних чужинецьких письменників. В IX ст. анонімний автор, якого цитує теж анонімний баварський географ IX ст., перелічував племе-ва — волинян, бужан, сіверян, уличів. В Х ст. Константин Порфірородний теж перелічував племена: кривичів, дреговичів, сіверян, древлян, уличів, вербіян. Останні дві чизви незрозумілі. У тому ж Х ст. Аль Масуді писав, що одне з племен — волінана, і називав їхнього царя Маджака. Таким чином, ім'я слов'ян, які в VII сторіччі замінили назву антів (останній раз слово «анти» зустрічається в 602 році), зникає в ІХ-Х ст. ст. Його заміняють назви окремих племен. В Х-ХІ сторіччях залишилися натяки на пересунення племен.

Збереглися назви долішнього Дніпра — Білобережжя і частини чорноморського побережжя — «Лукомор'я». На долішньому Дніпрі був торговельний осередок — Олешя, пізніше — Олепіки. Були українські колонії в Криму, в Корсуні, при гирлі Кубані, в Фанагорії. Тільки існуванням міцного українського осередку можна пояснити появу в XI ст. Тьмутороканського князівства. На існування значного українського населення на Чорномор'ї вказує «Повість временних літ». Про уличів та тиверців літописець в XI ст. пише так: «Уличи й тиверци седяху бо по Днестру, приседяху к Дунаеви. Бе множество их; седяху бо по Днестру оли до моря й суть градьі их до сего дня, да то ся зваху от Грек Великая Скуфь». Таким чином виявляється, що від «множества» уличів та тиверців залишилися тільки городища, а вони подалися на північ. На пересунення племени полян вказує пояснення «Повісти» на походження назви полян від поля, степу, де жили вони раніш, а за літописця жили вже в лісовій смузі. Останній рух, який зафіксувала «Повість» — це прихід із Польщі, від ляхів, двох братів — Радима та В'ятка з родами своїми й оселення їх — Радима на Сожу, а В'ятка на Оці. Серед усіх цих українських племен провідне значення набувають поляни, з їхнім головним містом Києвом, який виріс на місці, безперервно залюдненому, починаючи з часів палеоліту (Кирилівська стоянка, про яку згадувалося вище). Можливо, що тут був Данпртштадир готських часів. У всякому реві, від VI сторіччя тут уже було місто, як свідчать археологічні дослідження, а від VII от. місто це вже згадується вірменським письменником під назвою Куяр.



 
Главная
Бухгалтерский учет, аудит
Экономика
История
Культурология
Маркетинг
Менеджмент
Налоги
Политэкономия
Право
Страхование
Финансы
Прочие дисциплины
Карта сайта
Образовательный портал
Правила користування
Продажа баннеров УБС