Главная  - История  - Книги  - Історія України - Полонська Василенко Наталія: Том 1
Історія України - Полонська Василенко Наталія: Том 1
<< Содержание < Предыдущая Следующая >

Андрей (1157—1174)

Андрей, син Юрія Довгорукого, мав інші симпатії й інші політичні погляди. «Він виріс на Поводжу, і Русь-Україна з її довгою історією, виробленими формами життя була для нього чужа і несимпатична», — писав М. Грушевський. Коли Юрій посадив Андрея Вишгороді, звичайному місті для спадкоємців київських князів, Андрей у 1155 році втік звідти до Суздальщини, забравши з собою (йіавну ікону Божої Матери, привезену з Візантії. Вона стала відомою під назвою Володимирської, а пізніше була перенесена до Москви.» Андрей пояснював своє прагнення до Суздальщини тим, що в Україні точиться віковічна боротьба князів, а в Суздалі — тихо. Цю «тишу» він забезпечив тим, що повиганяв своїх родичів, а також впливових бояр свого батька і став «самовладцем». Але все ж Суздаль здавався йому не досить покірним, і він зробив столицею молоде місто — Володимир над Клязьмою, де зовсім не було історичних традицій, віча, земської аристократії. Андрей, намагаючись зрівняти красою Володимир з Києвом, будував у ньому пишні храми та інші споруди. Пізніше переніс він свою резиденцію до ще тихішого міста — Боголюбова під Володимиром, де творив міцну, автократичну владу. Він намагався заснувати у Володимирі окрему митрополію, щоб унезалежнити своє князівство від Києва і в церковному відношенні, але проти його намагань стали і патріярх Царгородський, і митрополит Київський, і князі. Це мало фатальне значення: якби в XII ст. була встановлена окрема Володимиро-Суздальська митрополія, дальша історія Української Церкви пішла б іншим шляхом.

Після того, як Андрееве військо 8 березня 1169 року здобуло й зруйнувало Київ, Андрей міг засісти там на престолі, але Київ уже не приваблював його, і він посадив своїм намісником брата Гліба, а сам залишився у Володимирі. Розгром Києва в 1169 році поклав межу в історії України, став початком появи нового міцного осередку — Володимира Суздальського, «великоросійського», який вступив у змагання за першенство з Україною. Не переходячи до Києва, Андрей старався підкорити своїй владі Україну, але зустрів відсіч збоку українських князів, які перед лицем нового ворога гостро відчули свою окремішність від суздальців. Один з українських князів, Мстислав II Ізяславич, відповів на намагання Дндрея ставити князів: «ти з такими словами до нас прислав, наче не до князя, а до підручного і простого чоловіка, то роби, що собі знаєш, і хай буде воля Божа». Тут поставлено питання автономности, рівноправности князів, яку хотів зламати суздальський «самовластець» і в Україні, і у себе на Суздальщині. Вище вже оповідалося про спільний спротив українських князів величезним силам Андрея в 1173 р„ коли він збирав війська, щоб їх приборкати, але в 1174 році Андрея забили його ж таки двірські улюбленці, «милостниці», як називає їх літопис, які не в стані були терпіти княжої самовладности та жорстокости. Смерть Андрея не змінила становища.



 
Главная
Бухгалтерский учет, аудит
Экономика
История
Культурология
Маркетинг
Менеджмент
Налоги
Политэкономия
Право
Страхование
Финансы
Прочие дисциплины
Карта сайта
Учебные материалы для студентов онлайн
Правила користування
Продажа баннеров УБС