Главная  - Прочие дисциплины  - Книги  - Основи охорони праці - Керб Л.П.
Основи охорони праці - Керб Л.П.
<< Содержание < Предыдущая Следующая >

Тема 6. Правове і нормативне регулювання охорони праці

6.1. Методичні вказівки до вивчення теми

Розглядаючи правове і нормативне регулювання охорони праці, слід знати, що загальними законами України, що визначають основні положення з охорони праці, є Конституція України, Кодекс законів про працю та Закон України «Про охорону праці».

Основним законом, що гарантує права громадян на безпечні та нешкідливі умови праці є Конституція України. Реалізація цих прав здійснюється через виконання вимог, викладених у законодавчих актах.

Кодекс законів про працю (КЗпП) України*7 визначає правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці, регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності.

*7: {Затверджено Законом Української РСР від 10 грудня 1991 р. і введено в дію з 1 червня 1992 р. До нього неодноразово вносилися зміни і доповнення.}

Розглядаючи Кодекс законів про працю, слід визначити, що правове регулювання охорони праці не обмежується тільки главою ХІ «Охорона праці». Норми щодо охорони праці містяться в багатьох статтях інших глав КЗпП України, таких як «Трудовий договір», «Робочий час», «Час відпочинку», «Праця жінок», «Праця молоді», «Професійні спілки», «Нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю».

Закон України «Про підприємства в Україні» (ст. 25) визначає, що підприємство зобов’язано забезпечити всім працівникам на ньому безпечні та нешкідливі умови праці і несе відповідальність у встановленому законодавством порядку за шкоду, заподіяну їх здоров’ю та працездатності.

Законом України «Про колективні договори і угоди» (ст. 7) передбачено, що у колективному договорі встановлюються взаємні зобов’язання сторін щодо охорони праці, а ст. 8 визначає, що в угодах на державному, галузевому та регіональному рівнях регулюються основні принципи та норми реалізації соціально-економічної політики, зокрема щодо умов охорони праці.

14 жовтня 1992 р. Верховна Рада України прийняла закон «Про охорону праці»*8, дія якого розповсюджується на всі підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та видів їх діяльності.

*8: {Закон України «Про охорону праці» / Законодавство України про охорону праці (в 3-х томах). — Т. 1. — К., 1995. — С. 3—29.}

Слід ознайомитися з цим законом. Він визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян на охорону їхнього життя і здоров’я в процесі трудової діяльності, регулює за участю відповідних державних органів відносини між власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища та встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні.

Законові «Про охорону праці» притаманні численні нововведення, такі як:

  • впровадження економічних методів управління охороною праці на зміну адміністративно-командним;
  • застосування ряду додаткових штрафних санкцій, а також пільг щодо оподаткування;
  • створення чіткої системи органів державного управління і нагляду за охороною праці та системи організації цієї роботи безпосередньо на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності;
  • суттєве розширення прав і соціальних гарантій працівників, насамперед осіб, які потерпіли від нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, та сімей загиблих;
  • визначення місця й ролі колективного договору підприємства у виконанні завдань щодо поліпшення умов і безпеки праці, забезпечення встановлених законом прав і соціальних гарантій працівників, у тому числі на пільги й компенсації;
  • визначення правового статусу служб охорони праці на підприємствах і в органах державного управління всіх рівнів;
  • забезпечення навчання населення з питань охорони праці;
  • запровадження спеціального курсу «Охорона праці» в усіх навчальних закладах системи освіти України, започаткування підготовки фахівців з охорони праці у вищих технічних навчальних закладах;
  • забезпечення активної участі профспілок та інших громадських формувань, широких кіл трудящих у вирішенні проблем охорони праці;
  • створення необхідних передумов для започаткування нових громадських інститутів і можливості обрання комісій з охорони праці підприємства та уповноважених трудового колективу з цих питань тощо.

В законі враховано основні вимоги конвенцій і рекомендацій Міжнародної Організації Праці щодо безпеки і гігієни праці та виробничого середовища, регулювання відносин охорони праці в передових країнах, досвід охорони праці в Україні в попередні роки.

Особливу увагу при вивченні закону «Про охорону праці» слід звернути на такі статті:

Права громадян на охорону праці при укладенні трудового договору (ст. 1);

Права працівників на охорону праці під час роботи на підприємстві (ст. 1);

Соціальне страхування від нещасних випадків і професійних захворювань (ст. 2);

Право працівників на пільги і компенсації за важкі та шкідливі умови праці (ст. 2);

Видача працівникам спецодягу, інших засобів індивідуального захисту, змиваючих та знешкоджуючих засобів (ст. 3);

Відшкодування власником шкоди працівникам у разі ушкодження їхнього здоров’я (ст. 4);

Відшкодування моральної шкоди (ст. 5);

Перегляд розміру відшкодування шкоди (ст. 5);

Охорона праці жінок (ст. 6);

Охорона праці неповнолітніх (ст. 6);

Охорона праці інвалідів (ст. 7).

Розглядаючи закон України «Про охорону праці», слід наголосити, що він визначає соціально-економічні, організаційно-технічні, санітарно-гігієнічні та лікувально-профілактичні заходи з охорони праці.

Слід знати, що передбачають ці заходи.

Соціально-економічними заходами щодо охорони праці передбачаються економічні методи управління охороною праці:

  • створення державного, реґіонального та галузевого фондів охорони праці та фонду охорони праці на підприємстві (ст. 21);
  • обов’язкове соціальне страхування працівників власником підприємства від нещасних випадків та професійних захворювань (ст. 8);
  • збереження середнього заробітку за працівником за період простою в разі відмови працівника від дорученої роботи, якщо створилася виробнича ситуація, небезпечна для життя чи здоров’я його самого, або для людей, які його оточують (ст. 7);
  • виплата вихідної допомоги при розриві трудового договору за власним бажанням, якщо власник не виконує вимог законодавства або умов колективного договору з питань охорони праці (ст. 7);
  • безплатне забезпечення лікувально-профілактичним харчуванням та інші пільги і компенсації працівникам, що зайняті на роботах з важкими та шкідливими умовами (ст. 9);
  • безплатна видача працівникам спеціального одягу, спеціального взуття та інших засобів індивідуального захисту на роботах із шкідливими і небезпечними умовами (ст. 10);
  • відшкодування власником шкоди у зв’язку з каліцтвом та іншим ушкодженням здоров’я (або його сім’ї в разі смерті потерпілого), пов’язаним з виконанням трудових обов’язків (ст. 11), а також моральної шкоди.

Організаційно-технічні заходи і засоби щодо охорони праці, покликані забезпечити такий рівень організації праці на підприємстві та такі технічні рішення з охорони праці для всього технологічного процесу, окремого обладнання, інструментів, які виключали б вплив на працівників небезпечних виробничих факторів, а також виключали чи зменшували до допустимих нормативних значень вплив на працівників шкідливих виробничих факторів.

Організаційними заходами охорони праці є: правильний вишкіл працівників, чітке та своєчасне проведення інструктажів та контролю знань з охорони праці (ст. 20), правильне планування робочих місць, правильна організація праці, дотримання встановленого ходу технологічного процесу, задовільний стан засобів колективного та індивідуального захисту.

Технологічними (інженерними) заходами і засобами охорони праці є: застосування технічного досконалого та справного обладнання, інструментів і пристроїв, транспортних засобів та засобів колективного захисту (огороджень, запобіжних пристроїв, блокування, сигналізації, системи дистанційного управління, спеціальних засобів).

Санітарно-гігієнічні заходи з охорони праці передбачають дослідження впливу виробничих чинників на людину та встановлення допустимих значень цих факторів на робочих місцях, визначення фактичних значень конкретних параметрів виробничих чинників на робочих місцях, а також визначення відповідності умов на робочих місцях вимогам нормативних документів.

Лікувально-профілактичні заходи з охорони праці передбачають відповідні попередній та періодичні медичні огляди працівників, переведення працівників на легшу роботу за станом здоров’я, безплатне забезпечення лікувально-профілактичним харчуванням працівників на роботах з тяжкими і шкідливими умовами праці, відшкодування потерпілому працівникові витрат на лікування, особливі вимоги з охорони праці жінок, неповнолітніх та інвалідів.

Слід також ознайомитися з законами України «Про охорону здоров’я населення» та «Про охорону навколишнього середовища».

Спеціальними законодавчими актами є міжгалузеві та галузеві акти про охорону праці.

Державні міжгалузеві та галузеві нормативні акти про охорону праці — це правила, стандарти, норми, положення, інструкції та інші документи, яким надано чинність правових норм, обов’язкових для виконання.

Список законодавчих та нормативних актів дано у рекомендованій літературі (див. розділ І Законодавчі та інші нормативні акти про охорону праці, розділ ІІ Міжгалузеві нормативні акти).

Пояснення законодавчих актів з охорони праці дано в збірнику «Науково-практичний коментар до Закону України «Про охорону праці».

Слід знати, що крім законодавчих актів України, правові відносини у сфері охорони праці регулюються підзаконними нормативними актами: Указами і розпорядженнями Президента України, рішенням уряду України, нормативними актами міністерств та інших центральних органів державної виконавчої влади.

Повний перелік чинних в Україні нормативних документів з охорони праці наведено в «Державному реєстрі міжгалузевих та галузевих актів про охорону праці», який діє з 1995 року. Він включає 2000 нормативних актів (правил, норм, положень, інструкцій тощо), а також 350 міждержавних стандартів безпеки праці (ГОСТ ССБТ) і близько 40 державних стандартів України (ДСТУ).

Перелік стандартів з охорони праці дано в рекомендованій літературі (розділ ІІІ Міждержавні стандарти системи безпеки праці, розділ ІV Державні стандарти України з безпеки праці).

Міжнародний досвід свідчить, що законодавство про охорону праці регулярно переглядається, розвивається й удосконалюється під впливом чинників політичного, економічного, соціального і технічного характеру, що постійно змінюються.

Триває створення всеохоплюючої правової основи для роботи з охорони праці і в Україні. Створено мережу базових нормативних організацій, затверджені Правила безпеки у вугільних шахтах; Правила охорони праці на автомобільному транспорті; Правила охорони праці в цукровому виробництві; Правила захисту від статичної електрики.

Розроблено проект Закону «Про об’єкти підвищеної небезпеки». Цим законопроектом вимоги промислової безпеки встановлюються для всіх стадій функціонування небезпечного промислового об’єкта, починаючи з його проектування і закінчуючи виведенням з експлуатації. З досвіду інших держав, у законопроекті передбачається декларування безпеки для підприємств, що мають небезпечні промислові об’єкти. Мета декларації — примусити працедавця оцінити наявні небезпеки та ризик їх проявів, скласти сценарій можливого розвитку аварійних подій і їх наслідків, зіставити наявні засоби захисту з необхідними й визначити план своїх дій щодо зниження небезпеки об’єктів. Перелік промислових об’єктів, що підлягають декларуванню, щорічно визначатиметься спільним наказом Міністерства з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи і Департаменту державного нагляду за додержанням законодавства про працю. До нього ввійдуть насамперед хімічні підприємства, нафтобази, аміачно-холодильні установки, водоканали зі складами хлору і шлаконакопичувачі.

Щоб надати нормативно-правовому забезпеченню охорони праці планомірного характеру Національний науково-дослідний інститут охорони праці розпочав розробку концепції вдосконалення законодавства про охорону праці. На її основі передбачається розробка довготривалої програми створення нормативних актів, що регламентують не лише питання безпеки та умов праці, а й інші аспекти соціального захисту людини в процесі її трудової діяльності.

Особливе значення набуває міжнародне співробітництво з охорони праці.

Міжнародне співробітництво полягає у вивченні, узагальненні та впровадженні світового досвіду з організації охорони праці; у виконанні міжнародних договорів і угод з охорони праці; у проведенні та участі в наукових чи науково-практичних конференціях та семінарах з охорони праці.

Важливими міжнародними актами з питань охорони праці є міжнародні угоди, до яких приєдналась Україна у встановленому порядку.

Значне місце серед міжнародних договорів, якими регулюються трудові відносини, належить конвенціям Міжнародної Організації Праці (МОП).

Законотворча діяльність МОП полягає в розробці та реалізації конвенцій і рекомендацій МОП, які відповідали б умовам праці, що постійно змінюються.

Конкретні напрямки діяльності МОП з охорони праці — це викорінення дитячої праці, запобігання нещасним випадкам на виробництві, забезпечення роботи без аварій на хімічних підприємствах, рівності щодо умов праці різних категорій працівників, досвід створення безпечних умов у різних країнах тощо.

Слід визнати, що значна частина конвенцій МОП стосується питань охорони праці. Це, зокрема, такі конвенції, як № 115 — про захист працівників від іонізуючої радіації, № 120 — про гігієну праці в торгівлі та установах, № 32 — про захист працівників від нещасних випадків на завантаженні чи розвантаженні суден, № 119 — про забезпечення машин захисними пристроями та ін.

Розглядаючи правові аспекти охорони праці, особливу увагу слід звернути на охорону праці жінок і неповнолітніх. За даними статистики, на важких ручних роботах у промисловості кількість жінок становить 20%, а в будівництві — понад 25% працівників. У цехах із важкими та шкідливими (і навіть з особливо важкими і шкідливими) умовами праці жінок понад 30%. І незважаючи на те, що існує Перелік, де заборонені для жінок ті види праці, що шкідливі для їхнього здоров’я і здоров’я майбутніх дітей, кількість жінок, що працюють у важких і шкідливих умовах, знижується вкрай повільно.

Перелік важких робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці (понад 500 видів робіт у різноманітних галузях виробництва), на яких забороняється застосовувати працю жінок, затверджено наказом Міністерства охорони здоров’я України від 29 грудня 1993 р. № 256.

При розробці цього переліку, взято за основу раніше чинний «Список производств, профессий и работ с тяжелыми и вредными условиями труда, на которых запрещается применение труда женщин».

Важкими умовами праці можна пояснити збільшення в жінок кількості захворювань, що призводять до безплідності, несприятливого перебігу вагітності. Зростає дитяча і материнська смертність.

Санітарні правила і норми визначають обов’язкові гігієнічні вимоги до виробничих процесів, устаткування, робочих місць, трудового процесу, виробничого середовища і санітарно-побутового забезпечення працівниць з метою охорони їхнього здоров’я і поширюються на підприємства, установи й організації всіх форм власності, незалежно від сфери діяльності і відомчої підпорядкованості, у яких застосовується праця жінок.

Метою документа є запобігання негативним наслідкам застосування праці жінок на виробництві, створення безпечних умов праці з урахуванням анатомо-фізіологічних особливостей жіночого організму, збереження здоров’я працівниць.

Для практично здорових жінок на всіх підприємствах повинні надаватися робочі місця з припустимими умовами праці, що характеризуються такими чинниками середовища і трудового процесу, що не перевищують встановлених гігієнічних нормативів для робочих місць, а можливі зміни функціонального стану організму зникають під час регламентованого відпочинку і не повинні мати несприятливого впливу в найближчому і віддаленому періоді на стан здоров’я працівниць. Присутність на робочому місці хімічних речовин 1 і 2 класів небезпеки, патогенних мікроорганізмів, а також речовин, що їм притаманні алергічна, канцерогенна, мутагенна дії, є протипоказаними для праці жінок дітородного віку.

Відповідно до ст. 174 КЗПП не можна допускати жінок до таких видів роботи, навіть якщо жінка наполягає на виконанні цих робіт:

  • роботи з важкими умовами праці;
  • роботи зі шкідливими умовами праці;
  • підземні роботи (крім нефізичних робіт або із санітарного і побутового обслуговування).

Існують також норми гранично допустимих навантажень для жінок при підйомі і переміщенні важких речей вручну, що встановлені наказом № 241 МОЗ України «Про затвердження Граничних норм підіймання і переміщення важких речей жінками» від 10.12.1993 р. (таблиця 6.1).

Охорона праці жінок передбачає і надання їм трудових пільг.

Таблиця 6.1

ГРАНИЧНІ НОРМИ ПІДІЙМАННЯ І ПЕРЕМІЩЕННЯ ВАЖКИХ РЕЧЕЙ ЖІНКАМИ

Характер робіт

Гранично допустима вага вантажу, кг

Підіймання і переміщення вантажів при чергуванні з іншою роботою (до 2 разів на годину)

10

Підіймання і переміщення вантажів постійно протягом робочої зміни

7

Сумарна вага вантажу, який переміщується протягом кожної години робочої зміни, не повинна перевищувати:

з робочої поверхні

з підлоги

350
175

Примітка: 1. У вагу вантажу, що переміщується, включається вага тари і упаковки.

2. При переміщенні вантажу на візках або у контейнерах докладені зусилля не повинні перевищувати 10 кг.

3. Рівнем робочої поверхні вважається робочий рівень конвейєра, стола, верстата тощо згідно з ГОСТами 12.2.032-78 та 12.2.033-78.

Забороняється залучати жінок до робіт, які пов’язані з постійним, протягом робочої зміни, переміщенням вантажів масою понад 7 кг. Дозволяється виконання робіт з піднімання, переміщення вантажів масою, яка перевищує 7 кг, але не більше 10 кг, при чергуванні з іншою роботою (до двох разів на годину). Причому в обох випадках сумарна маса вантажу, який переміщується протягом кожної години робочої зміни, не повинна перевищувати з робочої поверхні — 350 кг, а з підлоги — 175 кг.

Забороняється використовувати жіночу працю в нічний час і надурочно. Щоправда сучасне законодавство вже дозволяє залучати жінок до роботи в нічний час, але тимчасово й лише в тих галузях, де це необхідно.

Особливе становище у вагітних жінок і жінок, які мають дітей до трьох років — законодавство категорично забороняє залучати їх на нічну і понаднормову працю, роботу без вихідних днів, а також відправляти у відрядження.

Законодавство з охорони праці особливу увагу звертає і на застосування за необхідності праці неповнолітніх.

Перелік важких робіт і робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці неповнолітніх, затверджено наказом Міністерства охорони здоров’я України від 31 березня 1994 р. № 46. Цей перелік поширюється як на підземні роботи, так і на інші роботи із шкідливими та небезпечними умовами праці.

Для неповнолітніх віком від 16 до 18 років установлено такі норми перенесення і пересування важких речей на кожного окремого працівника: для неповнолітніх чоловічої статі — 16,4 кг, жіночої — 10,25 кг.

Деталізація цих норм дана в збірнику «Науково-практичний коментар до закону України «Про охорону праці» с. 96—102.

Слід знати, що за порушення законодавства про охорону праці законом України «Про охорону праці» визначена відповідальність.

Виділяють різні види відповідальності: адміністративна, цивільна, дисциплінарна, матеріальна, кримінальна. Передбачена відповідальність як підприємств, так і самих працівників.

Дисциплінарна відповідальність регулюється Кодексом законів про працю і передбачає такі види покарання, як догана та звільнення.

Матеріальною відповідальністю передбачено відшкодування збитків, заподіяних підприємствами працівникам (або членам їхніх сімей), які постраждали від нещасного випадку чи профзахворювання.

Адміністративна відповідальність — це відповідальність посадових осіб і працівників перед органами державного нагляду, що полягає у застосуванні до них штрафних санкцій. Умови притягнення до адміністративної відповідальності передбачені Кодексом України про адміністративні правопорушення. Ст. 41 КУпАП передбачає, що порушення вимог законодавчих та інших нормативних актів з охорони праці тягне за собою стягнення штрафу з винних осіб у таких розмірах:

  • з працівників — від 2 до 5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
  • з посадових осіб підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, а також з громадян — власників підприємств або уповноважених ними осіб — від 5 до 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Контроль і нагляд за дотриманням законодавчих та інших нормативних актів з охорони праці, з безпеки проведення робіт здійснюють органи Департаменту державного нагляду за додержанням законодавства про працю. Державні інспектори цього департаменту розглядають справи про адміністративні правопорушення та накладають адміністративні стягнення. Невиконання законних вимог посадових осіб органів департаменту щодо усунень порушень законодавства про охорону праці або створення перешкод діяльності цих органів, тягне згідно ст. 188 КУпАП накладання штрафу на працівників у розмірі від 3 до 5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб — від 10 до 14.

Законом «Про охорону праці» та Положенням, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 17 вересня 1993 р. № 754, встановлено відповідальність підприємств, установ, організацій у вигляді штрафу за:

— порушення вимог актів законодавства, правил, норм, інструкцій про охорону праці, які є обов’язковими для виконання;

— невиконання розпоряджень посадових осіб органів державного нагляду за охороною праці з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища*9.

*9: {До зазначених актів належать закони України, декрети, постанови та розпорядження уряду, правила, норми, стандарти, положення, інструкції та інші державні міжгалузеві та галузеві акти про охорону праці.}

Ці штрафи накладаються за підсумками комплексної перевірки стану охорони праці на підприємстві посадовими особами Держнаглядохоронпраці (Управління організації наглядової діяльності) в таких розмірах:

  • головою Держнаглядохоронпраці — до 2% місячного фонду заробітної плати підприємства, з якого стягується штраф;
  • начальниками територіальних управлінь — до 1%;
  • начальниками інспекцій — до 0,5%.

Максимальний розмір штрафу, що стягується з підприємства, не може перевищувати 2% місячного фонду зарплати (п. 5 Положення).

Підприємство також сплачує штраф за кожний нещасний випадок на виробництві та кожен випадок професійного захворювання, що сталися з його вини, а саме в разі:

— нещасного випадку, що не призвів до стійкої втрати працездатності працівника — в розмірі, визначеному з розрахунку середньомісячного заробітку потерпілого за період його тимчасової непрацездатності;

— нещасного випадку, що призвів до стійкої втрати працездатності, та за професійне захворювання — у розмірі, визначеному з розрахунку половини середньомісячного заробітку потерпілого за кожний відсоток втрати ним професійної захворюваності;

— смерті потерпілого — у розмірі дворічного заробітку потерпілого (п. 6 Положення).

Якщо встановлено факт приховання нещасного випадку, власник сплачує штраф у десятикратному розмірі (ст. 31 Закону «Про охорону праці»).

Розглядаючи кримінальну відповідальність, слід зауважити, що кримінальний Кодекс України передбачає покарання за злочини в галузі охорони праці, передбачені ст. 135 «Порушення вимог законодавства про охорону праці» і ст. 218—220 («Порушення правил безпеки гірничих робіт», «Порушення правил при проведенні будівельних робіт», «Порушення правил при проведенні будівельних робіт»).

Згідно зі ст. 135 порушення вимог законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці посадовою особою підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, громадянином — власником підприємства чи уповноваженою ним особою, якщо це порушення створювало небезпеку для життя або здоров’я громадян, — карається виправними роботами на строк до одного року або штрафом до п’ятнадцяти мінімальних розмірів заробітної плати. Те саме діяння, якщо воно спричинило нещасні випадки з людьми — карається позбавленням волі на термін до чотирьох років.

Шляхи порушення вимог законодавчих актів про охорону праці можуть бути різними. Порушення може виявитися в непроведенні відповідного інструктажу, відсутності або несправності спеціальних засобів для безпечної роботи механізмів, обладнання, засобів індивідуального захисту (маски захисні, окуляри, спеціальний одяг), неналежній перевірці знання працівниками техніки безпеки і т. ін. Поняття «створювало небезпеку» передбачає наявність реальної можливості загибелі або травмування людей, їх захворювання внаслідок порушення вимог законодавства про працю. Наприклад, Іршавським судом Закарпатської області Р. був засуджений за ч. 1 ст. 135 до виправних робіт строком на 1 рік за те, що він як головний інженер меблевого комбінату не вжив заходів до встановлення вентиляторів у лакувальному цеху. А тим часом, покриття меблів у цеху супроводжувалося виділенням їдких речовин, приміщення не провітрювалося, внаслідок чого чотирьом робітникам цеху загрожувала небезпека втрати зору.

Суб’єктом злочину може бути посадова особа, громадянин — власник підприємства або уповноважені ним особи, на яких законом або на підставі наказу, посадової інструкції, спеціального розпорядження безпосередньо покладено обов’язок забезпечення дотримання вимог законодавства про охорону праці.



 
Главная
Бухгалтерский учет, аудит
Экономика
История
Культурология
Маркетинг
Менеджмент
Налоги
Политэкономия
Право
Страхование
Финансы
Прочие дисциплины
Карта сайта
Учебные материалы для студентов онлайн
Правила користування
Продажа баннеров УБС