Главная  - Прочие дисциплины  - Книги  - Основи охорони праці - Керб Л.П.
Основи охорони праці - Керб Л.П.
<< Содержание < Предыдущая

Тема 7. Державне управління охороною праці в Україні

7.1. Методичні вказівки до вивчення теми

Розглядаючи державне управління охороною праці в Україні, слід визначити, що закон «Про охорону праці» вперше чітко визначив політику держави в сфері захисту інтересів як найманих працівників, так і роботодавців у трудовому процесі, законодавчо закріпив право працівника на безпечну працю.

Згідно з цим законом, роль держави та її інститутів в охороні праці не зводиться лише до створення правових норм та адміністративного нагляду. Держава розробляє й реалізує заходи, спрямовані на створення цілісної системи державного управління охороною життя та здоров’я людей на виробництві, організує контроль за виконанням відповідних законодавчих і нормативних актів, координує діяльність центральних та місцевих органів виконавчої влади в цій сфері, ініціює розробку конкретних програм у галузі безпеки та гігієни праці, стежить за їх виконанням.

Враховуючи, що стан охорони праці позначається практично на всіх показниках якості життя суспільства (тривалості життя людей, стану їх здоров’я, збереження національного багатства), в Україні 1990 року була розроблена Концепція вдосконалення управління охороною праці.

При розробці концепції спиралися на такі принципи:

  • принцип обов’язкового забезпечення безпеки людини, пріоритету життя і здоров’я працівника по відношенню до результатів виробничої діяльності підприємств;
  • принцип плати за ризик. У багатьох країнах економічні пільги та санкції є важелями державної політики в галузі охорони праці. За розрахунками німецької ради підприємців наслідки нещасних випадків коштують в 10 разів дорожче ніж вартість заходів з запобігання їм. Невипадково в багатьох розвинених країнах інвестування в заходи з охорони праці вважаються вигідним бізнесом;
  • принцип добровільності й прийнятності ризику, тобто ніхто не має права наражати людину на ризик без її згоди;
  • принцип правового регулювання ризику, тобто наявності державних законів, що встановлюють систему заборон і норм попередження нещасних випадків і профзахворювань, а також обов’язкову відповідальність за порушення цих законів;
  • принцип доступності і відкритості інформації з питань охорони праці.

Слід знати принципи, на яких базується державна політика в галузі охорони праці.

Державна політика в галузі охорони праці базується на таких принципах:

  • пріоритету життя і здоров’я працівників по відношенню до результатів діяльності підприємств;
  • повної відповідальності власника за створення безпечних і нешкідливих умов праці;
  • комплексного розв’язання завдань охорони праці на основі національних програм з цих питань та врахування напрямків економічної і соціальної політики, досягнень у галузі науки і техніки;
  • соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які постраждали від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань;
  • встановлення єдиних нормативів з охорони праці, незалежно від форм власності підприємств і видів їх діяльності;
  • використання економічних методів управління охороною праці, проведення політики пільгового оподаткування, що сприяє створенню безпечних і нешкідливих умов праці, участі держави у фінансуванні заходів щодо охорони праці;
  • здійснення навчання населення, професійної підготовки і підвищення кваліфікації працівників з питань охорони праці;
  • забезпечення координації діяльності державних органів, організацій та об’єднань громадян, які розв’язують різні проблеми охорони здоров’я, гігієни та безпеки праці;
  • міжнародне співробітництво в галузі охорони праці.

Ці принципи розглядаються в розділі «Основні принципи державної політики в галузі охорони праці» в роботі Науково-практичний коментар до закону України «Про охорону праці» с. 21—28.

Вперше було розроблено і затверджено урядом Національну програму поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища на 1994—1995 роки. Головною метою програми було створення державної системи управління охороною праці, яка б сприяла розв’язанню завдань правового, організаційного, матеріально-технічного і наукового забезпечення робіт у галузі безпеки й умов праці.

Необхідно зазначити, що Закон «Про охорону праці» передбачає чітку систему державного управління охороною праці — від уряду, при якому створено і функціонує Національна Рада по забезпеченню безпечної життєдіяльності населення, до підприємства.
Державне управління охороною праці в Україні здійснюють Кабінет Міністрів України, Департамент державного нагляду за додержанням законодавства про працю, міністерства та інші центральні органи державної виконавчої влади, місцеві державні адміністрації, місцеві Ради.

Слід знати повноваження органів, які здійснюють державне управління охороною праці.

Кабінет Міністрів України забезпечує реалізацію державної політики в галузі охорони праці, визначає функції міністерств та інших центральних органів державної виконавчої влади щодо створення безпечних і нешкідливих умов праці та порядок створення й використання державного, галузевих та реґіональних фондів охорони праці, затверджує національну програму щодо поліпшення стану безпеки, гігієни праці й виробничого середовища.

Кабінет Міністрів України затвердив:

  • другу Національну програму поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища на 1996—2000 роки, до якої увійшли Рекомендації учасників І Української конференції з охорони праці;
  • Державну програму навчання та підвищення рівня знань працівників, населення України з питань охорони праці на 1996—2000 роки;
  • Програму вивільнення жінок з виробництв, пов’язаних з важкою роботою та шкідливими умовами, а також обмеження використання їхньої праці в нічний час на 1996—1998 роки.

Для реалізації цілісної системи державного управління охороною праці при Кабінеті Міністрів України створена Національна рада з питань безпечної життєдіяльності населення.

Постановою Кабінету Міністрів від 27 січня 1993 р. колишній Держгіртехнагляд перетворено в Державний комітет по нагляду за охороною праці. Зараз це Департамент державного нагляду за додержанням законодавства про працю в системі Міністерства праці та соціальної політики України, який включає управління політики охорони праці, управління організації наглядової діяльності, управління з методології перевірок правових питань праці.

Необхідно ознайомитися з основними завданнями, функціями та правами Департаменту.

Департамент реалізує державну політику в галузі охорони праці, здійснює державний нагляд за додержанням законодавчих та інших нормативних актів з охорони праці і при користуванні надрами.

Департамент у своїй діяльності керується Конституцією і законами України, постановами Верховної Ради України, указами і розпорядженнями Президента України, декретами, постановами і розпорядженнями Кабінету Міністрів України, а також вищезгаданим положенням. У межах своїх повноважень Комітет організує виконання актів законодавства України і здійснює систематичний контроль за їх виконанням.

Департамент узагальнює практику застосування актів законодавства з питань, що входять до його компетенції, розробляє пропозиції щодо його вдосконалення та вносить їх на розгляд Кабінету Міністрів України.

Слід звернути увагу на те, що основними завданнями Департаменту є:

  • комплексне управління охороною праці на державному рівні;
  • здійснення державного нагляду за додержанням у процесі трудової діяльності вимог законодавчих та інших нормативних актів щодо безпеки, гігієни праці й виробничого середовища, а також за проведенням робіт з геологічного вивчення надр, їх охороною і використанням, переробкою мінеральної сировини;
  • проведення експертизи проектної документації і видача дозволів на введення в експлуатацію нових і реконструйованих підприємств, об’єктів і засобів виробництва;
  • координація науково-дослідних робіт з питань охорони праці і підвищення ефективності державного нагляду за охороною праці;
  • розвиток у встановленому порядку міжнародних зв’язків з питань нагляду та охорони праці.

Державний департамент по нагляду за охороною праці відповідно до покладених на нього завдань:

1) розробляє за участю міністерств, інших центральних органів державної виконавчої влади і профспілок національну програму поліпшення безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і контролює її виконання;

2) здійснює управління Державним фондом охорони праці;

3) координує роботу міністерств, інших центральних органів державної виконавчої влади, місцевих державних адміністрацій та об’єднань підприємств у галузі безпеки, гігієни праці та виробничого середовища;

4) організує і здійснює державний нагляд за:

— додержанням у процесі трудової діяльності вимог законодавчих, міжгалузевих, галузевих та інших нормативних актів щодо охорони праці;

— відповідністю вимогам нормативних актів про охорону праці діючих технологій, технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування, транспортних засобів і приладів, а також придбаних за кордоном;

— безпекою і технічним станом будов, споруд, обладнання, інших засобів виробництва;

— своєчасним забезпеченням працівників спецодягом та іншими засобами індивідуального захисту і утриманням їх відповідно до чинних нормативних актів;

— виготовленням, монтажем, ремонтом, реконструкцією, налагодженням і експлуатацією машин, механізмів, устаткування, транспортних та інших засобів виробництва згідно з вимогами нормативних актів про охорону праці;

— відповідністю вимогам правил і норм з охорони праці об’єктів виробничого, соціально-культурного та побутового призначення, а також тих, що будуються і реконструюються;

— виготовленням, транспортуванням, зберіганням, використанням та обліком вибухових матеріалів і виробів на їх основі;

— повнотою вивчення родовищ корисних копалин і умов їх розробки, умов будівництва та експлуатації підземних споруд, захоронення шкідливих речовин, відходів виробництва, а також правильністю і своєчасністю передачі родовищ корисних копалин для промислового освоєння;

— додержанням вимог щодо охорони надр при веденні робіт з їх вивчення, встановленні кондицій на мінеральну сировину, розробці родовищ твердих, рідких і газоподібних корисних копалин і використанні надр для цілей, не пов’язаних з видобуванням корисних копалин;

— забезпеченням раціонального використання мінеральних ресурсів при їх переробці, найбільш повним і комплексним вилученням наявних корисних компонентів;

— проведенням комплексу маркшейдерських і геологічних робіт;

— роботою служб внутрівідомчого контролю за станом охорони праці, служб охорони праці та інших структурних підрозділів підприємств щодо створення безпечних і нешкідливих умов праці;

— готовністю воєнізованих та інших професійних аварійно-рятувальних формувань, аварійно-диспетчерських служб до локалізації й ліквідації аварій.

5) реєструє об’єкти газового комплексу, котельні установки і посудини, що працюють під тиском, трубопроводи для пари і гарячої води, підйомні споруди, склади вибухових матеріалів та інші об’єкти, що потребують реєстрації відповідно до чинних нормативних актів;

6) проводить:

— експертизу проектів будівництва (реконструкції, технічного оснащення) підприємств і виробничих об’єктів, розробок нових технологій, засобів виробництва, засобів колективного та індивідуального захисту працюючих на відповідність їх нормативним актам про охорону праці. Бере участь у прийнятті в експлуатацію виробничих об’єктів;

— вибіркову перевірку наявності і виконання проектів ведення робіт з геологічного вивчення надр, розробки родовищ корисних копалин і будівництва підземних споруд, заходів щодо запобігання та усунення шкідливого впливу гірничих робіт на будинки та споруди, а також установленого порядку обліку, стану і руху запасів корисних копалин, перероблюваної сировини та їх втрат;

— технічний огляд і випробування об’єктів котлонагляду, газового комплексу, підйомних споруд та інших об’єктів на їх відповідність встановленим вимогам, контролює своєчасність проведення такого огляду і випробувань підприємствами, установами та організаціями;

7) видає:

— дозволи на введення нових і реконструйованих об’єктів виробничого та соціально-культурного призначення, а також на початок роботи створених підприємств, виготовлення і передачу у виробництво зразків нових машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, на впровадження нових технологій; виготовлення, випробування, монтаж, ремонт, реконструкцію, налагодження та експлуатацію парових і водонагрівальних котлів і посудин, що працюють під тиском, трубопроводів для пари й гарячої води, підйомних споруд, устаткування і технологічних об’єктів газового комплексу;

— гірничі відводи на всі види користування надрами (крім видобування корисних копалин місцевого значення);

— свідоцтва на право придбання промислових вибухових матеріалів підприємствами й організаціями, дозволи на проведення підривних робіт і виготовлення найпростіших вибухових речовин на місцях робіт;

8) розробляє із залученням міністерств і відомств та затверджує нові, переглядає, скасовує, припиняє чинність державних міжгалузевих і галузевих нормативних актів з охорони праці, а також інші нормативні акти відповідно до своїх повноважень;

9) погоджує:

— стандарти, технічні умови та інші нормативно-технічні документи на засоби виробництва і технологічні процеси, що містять вимоги з охорони праці, а також правила та інструкції щодо робіт з вивчення, використання й охорони надр, переробки мінеральної сировини;

— норми відбору і втрат корисних копалин на підприємствах, що видобувають тверді, газоподібні корисні копалини і гідромінеральні ресурси;

— питання забудови родовищ корисних копалин і списання їх запасів з балансу підприємств (крім корисних копалин місцевого значення);

— заходи щодо захисту здоров’я та життя працівників і населення в разі надходження на підприємство нових небезпечних речовин або перевищення допустимих обсягів їх зберігання;

10) організує разом з Держстандартом проведення сертифікації машин, механізмів, устаткування, транспортних засобів, технологічних процесів і робіт, стандарти на які містять вимоги щодо забезпечення безпеки праці, життя і здоров’я людей;

11) приймає нормативні акти про навчання з питань охорони праці;

12) здійснює облік та аналіз аварій і нещасних випадків на виробництві, розробляє на цій основі пропозиції про профілактику аварійності й виробничого травматизму;

13) забезпечує проведення дослідницької роботи з питань охорони праці й підвищення ефективності державного нагляду, координує і погоджує тематичні плани науково-дослідних робіт; здійснює контроль за реалізацією науково-технічних програм з питань, що входять до його компетенції;

14) веде інформаційно-роз’яснювальну роботу через пресу, телебачення, радіо та інші засоби масової інформації щодо вимог Закону України «Про охорону праці», про стан аварійності й травматизму в суспільному виробництві;

15) видає технічну, інформаційно-довідкову (в тому числі інформаційний бюлетень) та іншу літературу з безпеки праці, охорони надр, наглядової діяльності;

16) розглядає пропозиції і запити громадян з питань, що входять до компетенції Департаменту;

17) бере участь у міжнародному співробітництві в галузі охорони праці та використання надр, вивчає, узагальнює і поширює світовий досвід, організовує виконання міжнародних договорів і угод з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища;

18) розробляє пропозиції про матеріальне і соціально-побутове забезпечення працівників Департаменту, підприємств, установ і організацій, що входять до сфери управління, та вносить їх на розгляд відповідних органів;

19) здійснює управління майном, що є у загальнодержавній власності підприємств, установ та організацій, що входять до сфери управління Департаменту:

— приймає рішення про створення, реорганізацію, ліквідацію підприємств, установ та організацій, заснованих на загальнодержавній власності, затверджує їхні статути (положення), контролює їх дотримання та приймає рішення у зв’язку з порушенням статутів (положень);

— укладає і розвиває контракти з керівниками підприємств, установ та організацій;

— здійснює контроль за ефективністю використання і збереженням закріпленого за підприємствами, установами й організаціями державного майна;

— дає згоду орендодавцю на передачу в оренду цілісних майнових комплексів підприємств, установ та організацій, їх структурних підрозділів, а також нежилих приміщень, погоджує істотні умови договору оренди вказаних об’єктів;

— дає згоду Фондові державного майна на створення спільних підприємств будь-яких організаційно-правових форм, до статутного фонду яких передається майно, що є загальнодержавною власністю;

— готує разом з відповідними місцевими Радами висновки та пропозиції Кабінету Міністрів України щодо розмежування державного майна між загальнодержавною, республіканською Автономною республікою Крим і комунальною власністю;

— здійснює інші функції управління майном, передбачені чинним законодавством.

Необхідно зазначити, що співробітники Департаменту мають право:

1) безперешкодно в будь-який час проводити перевірку*10 підконтрольних підприємств щодо дотримання законодавства про охорону праці та надр, отримувати від власника необхідні пояснення, матеріали та інформацію;

*10: {Інспекторські перевірки, залежно від їх конкретних завдань, мети і тривалості підрозділяються на три види: оперативні, цільові і комплексні.}

2) залучати за погодженням з відповідними міністерствами, іншими центральними органами державної виконавчої влади, підприємствами (об’єднаннями підприємств) їх спеціалістів для проведення перевірок підконтрольних підприємств та об’єктів;

3) надсилати (надавати) керівникам підприємств, а також їх посадовим особам, керівникам структурних підрозділів Ради Міністрів Республіки Крим, місцевих Рад народних депутатів, міністерств та інших центральних органів державної виконавчої влади, місцевим державним адміністраціям обов’язкові для виконання розпорядження (приписи) про усунення порушень і недоліків у галузях охорони праці та користування надрами;

4) зупиняти експлуатацію підприємств, об’єктів, окремих виробництв, цехів і дільниць, робочих місць та обладнання до усунення порушень вимог щодо охорони праці та використання надр, що створюють загрозу життю чи здоров’ю працівників;

5) притягати до адміністративної відповідальності працівників, винних у порушенні законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці, надр і ведення підривних робіт;

6) накладати штрафи на підприємства, установи і організації незалежно від форм власності та господарювання в разі порушення нормативних актів про охорону праці, невиконання розпоряджень посадових осіб органів державного нагляду за охороною праці з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища;

7) надсилати (подавати) власникам, керівникам підприємств подання про невідповідність окремих посадових осіб посаді, яку обіймають, для вжиття заходів і передавати в необхідних випадках матеріали органам прокуратури для притягнення згаданих осіб до кримінальної відповідальності;

8) брати участь у перевірці знань з охорони праці в посадових осіб до початку виконання ними своїх обов’язків і періодично один раз на три роки;

9) перевіряти додержання встановленого порядку допуску працівників до роботи, їх інструктажу, навчання безпечних методів праці, перевірки знань з питань охорони праці. Усувати від виконання небезпечних і спеціальних робіт осіб, які не мають на це права;

10) заслуховувати посадових осіб міністерств та інших центральних органів державної виконавчої влади, а також підприємств, установ і організацій з питань охорони праці та використання надр;

11) припиняти випуск або вилучати дозволи на виготовлення машин, механізмів, устаткування, транспортних та інших засобів виробництва, технологічні процеси і ведення підривних робіт у разі невідповідності їх вимогам нормативних актів про охорону праці;

12) проводити в установленому порядку технічне розслідування обставин і причин аварій, випадків виробничого травматизму, розкрадання, розкидання і втрат промислових вибухових матеріалів, приймати за результатами розслідування обов’язкові для виконання рішення з питань, віднесених до компетенції Держнаглядохоронпраці;

13) призначати в межах вимог чинних нормативних актів про охорону праці проведення міністерствами, підприємствами, установами й організаціями контрольних випробувань устаткування та матеріалів, контрольних аналізів виробничого середовища, технічного огляду устаткування, незалежної експертизи проектно-конструкторської документації;

14) одержувати безплатно від міністерств, інших центральних органів державної виконавчої влади, місцевих державних організацій, підприємств, установ і організацій інформацію, необхідну для виконання покладених на Держнаглядохоронпраці завдань;

15) створювати в складі територіальних органів госпрозрахункові підрозділи для проведення діагностики устаткування, експертизи проектів, ліцензування і сертифікації виробів, робіт і послуг, навчання та атестації спеціалістів.

Департамент державного нагляду за додержанням законодавства про працю при виконанні покладених на нього функцій взаємодіє з іншими центральними органами державної виконавчої влади України, органами Республіки Крим, місцевими державними адміністраціями, органами місцевого і реґіонального самоврядування, а також відповідними органами інших держав.

Для виконання своїх функцій Держнаглядохоронпраці створює територіальні управління та інспекції. Державний нагляд за охороною праці здійснюють державні інспектори та посадові особи Департаменту і вказаних територіальних органів.

У системі Держнаглядохоронпраці працює система експертно-технічних центрів. В експертних центрах створено 61 випробувальну лабораторію.

Слід знати повноваження міністерств щодо охорони праці.

Міністерство праці та соціальної політики України здійснює державну експертизу умов праці, визначає порядок і здійснює контроль за якістю проведення атестації робочих місць щодо їх відповідності нормативам з охорони праці, а також бере участь у розробці нормативних актів з охорони праці.

Щодо повноважень інших міністерств та центральних органів державної виконавчої влади, то вони:

— проводять єдину науково-технічну політику в галузі охорони праці;

— розробляють і реалізують комплексні заходи з поліпшення безпеки, гігієни праці і виробничого середовища;

— здійснюють методичне керівництво діяльністю підприємств галузі з охорони праці;

— фінансують опрацювання і перегляд нормативних актів про охорону праці;

— організують навчання і перевірку знань з охорони праці працівниками галузі;

— здійснюють внутрівідомчий контроль за станом охорони праці.

Місцеві державні адміністрації виконують такі функції:

  • забезпечують реалізацію державної політики в галузі охорони праці;
  • формують за участю профспілок програми заходів з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища;
  • здійснюють контроль за додержанням нормативних актів з охорони праці;
  • створюють за необхідності фонди охорони праці.

Розглядаючи державне управління охороною праці, слід звернути увагу на профспілковий і громадський контроль за додержанням законодавства про охорону праці.

Виходячи з того, що держава починає займатися як управлінням, так і наглядом за охороною праці, профспілки повинні зосередитися на контролі за додержанням відповідними державними структурами, господарськими керівниками, власниками вимог законодавства про охорону праці, а надто тих, що стосуються відшкодування заподіяної шкоди потерпілим на виробництві, надання пільг і компенсацій, передбачених законом. Тобто, головним завданням профспілок у галузі охорони праці є захист прав і законних інтересів працівників від можливого свавілля власника чи державних структур.

Практично всю політику в галузі охорони праці і навколишнього середовища профспілки мають проводити, як правило, через колективні договори і тарифні угоди, що укладаються на всіх рівнях з державними або громадськими структурами.

На державному рівні профспілки беруть активну участь у роботі з удосконалення законодавства з охорони праці, створення в Україні власної нормативної бази, розробці Національної програми поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, здійснення контролю за рішеннями уряду та інших державних органів з цих питань. Згідно з типовим положенням про представників профспілок з питань охорони праці, затвердженим постановою президії ФП України від 22.04.94 р., представники профспілок беруть участь в:

  • опрацюванні Національної програми поліпшення безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, а також угод з питань поліпшення умов і безпеки праці;
  • формуванні регіональних програм з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, що мають міжгалузеве значення;
  • опрацюванні державних міжгалузевих і галузевих нормативних актів про охорону праці;
  • розслідуванні нещасних випадків та профзахворювань;
  • організації страхування від нещасних випадків та професійних захворювань у порядку і на умовах, що визначаються законодавством і колективним договором (угодою, трудовим договором);
  • опрацюванні власником комплексних заходів для досягнення встановлених нормативів з охорони праці;
  • підготовці разом з власником подання про визначення і затвердження трудовим колективом порядку оплати та розмірів одноразової допомоги працівникам, які потерпіли на виробництві.

Профспілки мають право безперешкодно перевіряти стан умов і безпеки праці на виробництві, виконання відповідних програм і зобов’язань колективних договорів (угод), додержання власником вимог трудового законодавства щодо режиму робочого часу і часу відпочинку працівників, забезпечення їх належними санітарно-побутовими приміщеннями, засобами індивідуального та колективного захисту.

Вони мають право давати висновки про обставини і причини нещасливих випадків на виробництві, визначати відповідальних за це службових осіб і надсилати ці висновки до відповідних інстанцій.

Для забезпечення системного і комплексного підходу до організації нормотворчої діяльності, вдосконалення нормативної бази з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища в Україні створено мережу базових (головних) організацій з цієї важливої проблеми. Такі організації визначено в більшості галузей народного господарства згідно з рішенням міністерств, відомств, концернів, корпорацій та інших об’єднань підприємств, створених за галузевими принципами.

Це провідні науково-дослідні, проектно-конструкторські й інші організації, що спеціалізуються на питаннях безпеки, гігієни праці та виробничого середовища.

Для наукового і науково-технічного розв’язання проблем охорони праці Україна має значний потенціал — понад 600 наукових установ і організацій, навчальних закладів, науково-виробничих об’єднань і окремих підприємств. Їх діяльність охоплює майже всі нині визначені напрямки охорони праці, що потребують розвитку й удосконалення.

На Національний науково-дослідний інститут охорони праці (ННДІОП) покладено виконання функції головної організації в Україні, що координує роботу в даному напрямку, надає методичну допомогу фахівцям, організує підвищення їх кваліфікації, а також безпосередньо опрацьовує проекти міжгалузевих і окремих галузевих нормативних актів про охорону праці (ДНАОП).

Великого значення набуває аналіз системи фінансування охорони праці.

Фінансування науково-технічних робіт у галузі охорони праці до 1998 року здійснювалося за рахунок Державного бюджету і Державного фонду охорони праці. Фінансування з Держбюджету протягом 1994—1996 років становило близько 3% (щороку) від передбачуваних потреб Держнаглядохоронпраці для реалізації Національної програми. Решту передбачалося фінансувати за рахунок Державного фонду охорони праці.

З 1998 р. у зв’язку з запропонованим припиненням обов’язкових відрахувань суб’єктами господарювання до Державного фонду охорони праці фінансування за рахунок його коштів майже припинилося.

Обсяги держбюджетного фінансування охорони праці невпинно зменшуються і становлять на 1999 р. 0,036% від обсягів видатків Державного бюджету, що в 58 разів менше від обсягів фінансування галузі «Охорона здоров’я»*11 та майже в 3 рази менше від обсягів фінансування галузі «Охорона навколишнього природного середовища». В тому числі наукові дослідження в галузі «Охорона праці» фінансувалися 1999 року в обсязі 0,0022% від обсягу видатків Державного бюджету. Між іншим, є пряма залежність між станом у галузях «Охорона здоров’я», «Охорона праці» та «Охорона навколишнього природного середовища»: чим більше коштів вкладається в дві останні галузі, тим менше коштів потрібно буде вкладати в галузь «Охорона здоров’я».

*11: {Інформаційний бюлетень з охорони праці. — 1999. — № 4. — С. 21.}

Одним з джерел фінансування впровадження науково-технічних розробок з охорони праці міг би стати Державний інноваційний фонд, на який покладено завдання здійснювати фінансову, інноваційну і матеріально-технічну підтримку заходів, спрямованих на впровадження науково-технічних розробок, новітніх технологій у виробництво, технічне його переоснащення, освоєння випуску конкурентоспроможної продукції.

Для відкриття фінансування з Державного інноваційного фонду потрібно подати до його відділення інноваційну пропозицію, визначити коло питань, з яких потрібно формувати інноваційні пропозиції. Одержувати фінансування з Державного інноваційного фонду доцільно централізовано через Держнаглядохоронпраці, що дозволить здійснювати державний контроль за роботами, які виконувалися б за рахунок Державного інноваційного фонду.

Проте це джерело фінансування наразі незадіяне.

Важливе значення набуває фінансування заходів з охорони праці за рахунок кредитів.

Фінансування за рахунок кредитів державних та комерційних банків, подібно до практики, поширеної в інших країнах, повинно сприяти науково-технічному прогресові й розвитку виробництва в Україні. Наприклад, збільшення випуску нових видів продукції в Південній Кореї за 17 років у 36,6 раза досягнуто значною мірою у зв’язку зі зростанням витрат на науку в 220 разів. Це сталося, зокрема, завдяки могутній банківській підтримці. Кредити в Південній Кореї насамперед направлялися на науково-технічний прогрес, у той же час як в Україні 90% кредитів спрямовано в торгівлю.

Розглядаючи державне управління охороною праці, слід ознайомитися з організацією контролю за дотриманням законодавства про охорону праці.

Розрізняють державний, відомчий та громадський контроль за охороною праці.

Відповідно до статті 44 Закону України «Про охорону праці» державний нагляд за дотриманням законодавства та інших нормативних актів про охорону праці здійснюють:

  • Департамент державного нагляду за додержанням законодавства про працю;
  • Державний комітет України з ядерної та радіаційної безпеки;
  • органи державного пожежного нагляду управління пожежної охорони Міністерства внутрішніх справ України;
  • органи та заклади санітарно-епідеміологічної служби Міністерства охорони здоров’я України, які здійснюють нагляд за дотриманням умов санітарного законодавства.

Відомчий контроль за охороною праці здійснюють місцеві державні адміністрації і Ради народних депутатів у межах відповідної території, які:

— забезпечують реалізацію державної політики в галузі охорони праці;

— формують за участю профспілок програми заходів з питань безпеки, гігієни праці і виробничого середовища, що мають міжгалузеве значення;

— здійснюють контроль за додержанням нормативних актів про охорону праці.

Внутрішньовідомчий контроль за станом охорони праці в галузі здійснюють міністерства та відомства.

Так, контроль за дотриманням законодавства про працю здійснює державна інспекція праці Міністерства праці та соціальної політики України.

Громадський контроль за виконанням законодавства про охорону праці здійснюють:

  • трудові колективи через вибраних ними уповноважених;
  • профспілки в особі своїх вибраних органів і представників.

Уповноважені діють відповідно до положення про роботу уповноважених трудових колективів з питань охорони праці, яке розробляється на підприємстві на підставі типового положення, затвердженого Держнаглядохоронпраці.

Профспілки здійснюють контроль за дотриманням власником законодавчих та інших нормативних документів про охорону праці, створенням безпечних і нешкідливих умов праці, відповідного виробничого побуту для працівників і забезпечення їх засобами колективного та індивідуального захисту.

Профспілки мають право безперешкодно перевіряти стан умов і безпеки праці на виробництві, хід виконання відповідних програм поліпшення гігієни і безпеки праці, зобов’язань колективного договору (угоди), вносити власникові чи державному органу управління охороною праці пропозиції з питань охорони праці та одержувати від них аргументовані відповіді.

Державний нагляд та громадський контроль  за станом охорони праці

Рис. 7.1. Державний нагляд та громадський контроль за станом охорони праці

Особливого значення в ринкових умовах набуває створення ефективної системи управління охороною праці — організаційно-нормативної та фінансово-економічної основи для реалізації державної політики в цій галузі.

Відомо, що в радянській системі управління охороною праці пріоритет віддавався не організуючим, а контролюючим функціям на всіх рівнях управління. При цьому держава і працедавець виступали в одній особі.

Перехід суспільства до широкого використання ринкових відносин, поява різноманітних форм власності потребують розробки нових методологічних підходів до побудови сучасної моделі управління охороною праці на національному, реґіональному і виробничому рівнях, гнучкішої і прийнятної для різних господарських структур і форм власності.

Є потреба в подальшому розвитку законодавства про охорону праці, розробці на його основі нових законодавчих актів, які б регламентували різні аспекти цієї багатогранної роботи.

Гостро стоїть питання вдосконалення усталеної системи надання пільг та компенсацій за несприятливі умови праці, яка в нинішньому вигляді не спонукає ні працедавців, ні самих працівників вживати заходів щодо поліпшення згаданих умов.

Потрібно всіляко активізувати науку про охорону праці. Чекають свого вивчення і розв’язання проблеми компенсації та мінімізації техногенних і професійних ризиків, створення ринкового механізму соціального захисту найманих працівників у вигляді збалансованої системи державних і ринкових регуляторів.

Невідкладним є завдання створення вітчизняної промисловості засобів індивідуального та колективного захисту працюючих, наукового її забезпечення.

Неабиякого значення набуває соціальне страхування, яке є важливим чинником соціального захисту населення.

Прийнято Закон «Про загальнообов’язкове соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»*12.

*12: {Закон буде введено в дію у 2001 р.}

Соціальне страхування являє собою систему прав і гарантій, спрямованих на матеріальну підтримку громадян, насамперед працюючих, і членів їх сімей у разі втрат ними з незалежних від них обставин (захворювання, нещасний випадок на виробництві) заробітку (доходу), а також здійснення заходів, пов’язаних з охороною здоров’я застрахованих осіб.

Кошти на вказані цілі формуються шляхом сплати страхових внесків.

Слід звернути увагу на характерні риси обов’язкового страхування*13.

*13: {Див. Науково-практичний коментар до закону України «Про охорону праці». — С. 40.}

Джерелом фінансування обов’язкового соціального страхування від нещасних випадків і професійних захворювань є внески власників (підприємств), обчислені від витрат на оплату праці та включені у собівартість продукції (необхідні витрати по відтворенню робочої сили).



 
Главная
Бухгалтерский учет, аудит
Экономика
История
Культурология
Маркетинг
Менеджмент
Налоги
Политэкономия
Право
Страхование
Финансы
Прочие дисциплины
Карта сайта
Правила користування
Продажа баннеров УБС