Главная  - Экономика  - Книги  - Економіка аграрних підприємств - Андрійчук В.Г.
Економіка аграрних підприємств - Андрійчук В.Г.
<< Содержание < Предыдущая Следующая >

4.3. Види підприємств та їх об’єднань

Для багатоукладної економіки характерним є існування різних форм власності і різноманітних організаційних форм господарювання. Відповідно до закону «Про підприємства в Україні» в нашій державі можуть діяти такі види підприємств:

1. Приватне підприємство, засноване на власності фізичної особи.

2. Колективне підприємство, засноване на власності трудового колективу підприємства.

3. Господарське товариство, створене юридичними особами і громадянами на засадах угоди шляхом об’єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку.

4. Підприємство, яке засноване на власності об’єднання громадян.

5. Комунальне підприємство, засноване на власності відповідної територіальної громади.

6. Державне підприємство , засноване на державній власності. Воно може бути перетворене у казенне підприємство у випадках, коли таке підприємство проводить виробничу чи іншу діяльність, яка відповідно до законодавства може здійснюватися тільки державним підприємством, або коли головним споживачем продукції (понад 50 %) є держава чи коли підприємство є суб’єктом природних монополій. Органами управління казенними підприємствами є міністерства та інші центральні органи виконавчої влади.

У 2002 р. в нашій державі функціонують і такі корпоративні підприємства, в статутному капіталі яких є державна частка власності. Управління такими підприємствами відбувається за участю представників державних органів у наглядових радах, якщо частка держави в статутному капіталі становить менше 50 %. В процесі подальшої приватизації такі підприємства можуть перетворюватися в звичайні господарські товариства.

7. Спільне підприємство з іноземними інвестиціями (СП), засноване на об’єднанні майна і підприємницької діяльності українського та іноземного власників, і в статутному капіталі якого іноземна інвестиція становить не менше 10 % від його величини. Це підприємство може мати будь-яку організаційно-правову форму (найчастіше — товариство з обмеженою відповідальністю). Засновниками спільного підприємства з іноземними інвестиціями виступають з українського боку різні типи приватних аграрних підприємств, а з іноземного — іноземні фірми певного профілю діяльності. Вони (засновники) залишаються юридичними особами, разом формують статутний капітал СП. Іноземний засновник свій внесок у цей капітал може здійснювати у формі конвертованої валюти, рухомого і нерухомого майна, цінних паперів, виражених у конвертованій валюті, будь-яких прав інтелектуальної власності, вартість яких у конвертованій валюті підтверджена згідно із законами країни-інвестора або міжнародними торговельними звичаями. Український засновник свій внесок може здійснювати рухомим і нерухомим майном, правом користування землею, іншими природними ресурсами, грошовими коштами тощо. Розподіл прибутку СП між засновниками може бути різний, один із найбільш розповсюджених — пропорційно вкладам засновників у статутний капітал.

У сільському господарстві України в 2002 р. функціонувало більшість названих видів підприємств, за виключенням комунальних підприємств та державних казенних підприємств. Так, до приватних підприємств належать селянські (фермерські) господарства, сільськогосподарські виробничі та обслуговуючі кооперативи; до господарських товариств — сільськогосподарські акціонерні товариства закритого і відкритого типів, товариства з обмеженою відповідальністю та інші типи товариств; до державних підприємств — науково-дослідні інститути і науково-дослідні станції аграрного спрямування, племзаводи, воєнні сільськогосподарські підприємства .

Слід підкреслити, що в світовій практиці, в тому числі і в нашій державі, існує таке поняття, як мале підприємство (малий бізнес). Це — не якийсь окремий тип підприємств щодо власності, організаційної форми господарювання чи функцій. Критерієм віднесення підприємства до категорії малих (відповідно до закону «Про підприємства в Україні) є кількість працюючих. У промисловості та будівництві до малих відносять підприємства з кількістю працюючих до 200, в інших галузях виробничої сфери, в тому числі і в сільському господарстві — до 50, в науці і науковому обслуговуванні — до 100, в галузях невиробничої сфери — до 25, в роздрібній торгівлі — до 15 осіб. Порівняно з іншими країнами у нашій державі ці критерії дещо завищені. Наприклад, в Англії, США розрізняють дрібні підприємства з кількістю працюючих до 10 і малі — від 11 до 100 осіб. В Японії взагалі використовують три критерії — кількість працюючих, обсяг продажу і величину доходу. Такий підхід дає можливість повніше оцінити роль малого бізнесу в економіці країни.

За останні десятиріччя в світі відбулося переосмислення ролі малого бізнесу. Раніше його розглядали як щось допоміжне і неістотне для економічного розвитку. Проте тепер стало очевидним, що великі підприємства й економіка в цілому не можуть нормально функціонувати без малого бізнесу, оскільки саме тут народжується багато ідей, інновацій. Малі підприємства надто мобільні, гнучкі, швидко пристосовуються до вимог ринку. Вони є тим плідним ґрунтом, на якому зростає середній і великий бізнес. Тому в багатьох країнах, у тому числі і в Україні, розвиток малого бізнесу регулюється законодавчими актами, розроблено державну програму його підтримки. Так, у нашій державі прий-нято Закон України «Про державну підтримку малого підприємництва», а також розроблено і затверджено Законом України (від 21.12.2000 р.) «Національну програму сприяння розвитку малого підприємництва в Україні», якою передбачається активізація фінансово-кредитної та інвестиційної підтримки малого підприємництва, створення умов для розвитку його інфраструктури, вдосконалення регіональної політики сприяння становленню і зміцненню малих підприємств (на початку 2001 р. їх було майже 200 тис., з них близько 40 тис. фермерських господарств), а також розвиток індивідуального підприємництва без створення юридичної особи (таких підприємців працює близько 1 млн чоловік). Законом передбачено, що до суб’єктів малого підприємництва відносять, крім фізичних осіб, і юридичні особи будь-якої органі-заційно-правової форми та форми власності, в яких середньооблікова чисельність працюючих на календарний рік не перевищує 50 осіб та обсяг річного валового доходу не більше 500 тис. євро.

Підприємства з метою підвищення ефективності виробництва можуть на добровільних засадах створювати об’єднання з правом юридичної особи як особливу організаційну форму діяльності, що забезпечує зручніші й ефективніші зв’язки між ними порівняно зі звичайними договорами чи угодами. Підприємства на певних умовах залежно від їх економічних інтересів, спеціалізації і мети можуть об’єднувати свою виробничу, наукову, комерційну та інші види діяльності, якщо це не суперечить антимонопольному законодавству. Саме ці фактори переважно визначають і вид об’єднань, їх структуру і функції. Зокрема, підприємства можуть об’єднуватися в асоціації, корпорації, консорціуми, концерни тощо за галузевим, територіальним або іншими принципами, зберігаючи при цьому права юридичної особи.

Асоціації — це договірні об’єднання з найбільш м’якими внутрішніми зв’язками. Головною функцією їх є постійна координація господарської діяльності підприємств-учасників без втручання в їх виробничу чи комерційну діяльність.

Корпорації також є договірними об’єднаннями*1. Порівняно з асоціаціями вони мають більш жорсткі внутрішні зв’язки. Підприємства-учасники, поєднуючи свої виробничі, комерційні, а за необхідності і наукові інтереси, делегують окремі повноваження об’єднанню, надаючи йому право централізованого регулювання їх діяльності у певних межах. Можуть централізуватися такі, наприклад, функції, як збут продукції, матеріально-технічне постачання, ціноутворення, виконання проектних робіт, певна частина маркетингової діяльності та ін.

*1: {У країнах Заходу корпораціями називають акціонерні підприємства і нерідко кооперативи.}

Консорціуми — це статутні тимчасові об’єднання промислового і банківського капіталу, що створюються для досягнення певної мети.

Концерни є також статутними об’єднаннями. До їх складу можуть входити різнопрофільні підприємства — промисловості, транспорту, торгівлі, банків, наукових організацій тощо на основі повної фінансової залежності від одного або групи підприємств.

У сільському господарстві України вже створені і функціонують деякі види об’єднань. Так, у 1992 р. стала функціонувати асоціація селянських (фермерських) господарств, яка розробляє рекомендації щодо координації спільної діяльності, надає фермерам юридичну допомогу тощо. На асоціативних засадах працюють виробничі і науково-виробничі системи.

Головна функція їх — запровадження у виробництво передового досвіду і досягнень науки (на госпрозрахункових засадах). Підприємства — учасники системи одержують кваліфіковану допомогу з організації високоефективного виробництва окремих видів продукції від головного підприємства цього об’єднання — передового господарства або наукової установи. За результатами діяльності підприємства-учасники переказують на рахунок головного підприємства частину вартості додатково одержаної продукції відповідно до прийнятого в системі нормативу. У 2001 р. створена асоціація агроторгових домів України та ін.



 
Главная
Бухгалтерский учет, аудит
Экономика
История
Культурология
Маркетинг
Менеджмент
Налоги
Политэкономия
Право
Страхование
Финансы
Прочие дисциплины
Карта сайта
Образовательный портал
Правила користування
Продажа баннеров УБС