Главная  - Экономика  - Книги  - Економіка аграрних підприємств - Андрійчук В.Г.
Економіка аграрних підприємств - Андрійчук В.Г.
<< Содержание < Предыдущая Следующая >

4.6. Економічні засади функціонування селянських (фермерських) господарств

Селянські (фермерські) господарства стали масово виникати на першому етапі аграрної реформи. Світовий досвід переконує, що вони ведуть виробництво високопродуктивно і повністю вирішують продовольчу проблему. В селянських господарствах реалізується одна з найрадикальніших форм приватної власності, завдяки чому у працівників повністю відроджується почуття господаря.

Селянське (фермерське) господарство (СФГ) є формою підприємництва громадян України, які виявили бажання переважно особистою працею членів цього господарства виробляти товарну продукцію сільського господарства, займатися її переробкою і реалізацією. Це підприємство є юридичною особою, має назву, печатку і штамп, працює на засадах самоокупності.

Економічні і соціально-правові засади створення і функціонування селянських господарств регулюються законами України «Про внесення змін і доповнень до закону України «Про селянське (фермерське) господарство», «Про власність», «Про підприємництво» та Земельним кодексом України. Їм гарантується рівність з іншими формами господарювання на селі і самостійність у виробничій та комерційній діяльності.

Головою селянського (фермерського) господарства є його засновник, на ім’я якого видається Державний акт на право користування землею або/і приватної власності. Членами цього господарства можуть бути подружжя, їх батьки, діти віком 16 і більше років та інші родичі, які об’єдналися для ведення спільного виробництва.

Виробничо-економічні відносини з державними, кооперативними та іншими підприємствами, з організаціями та громадянами селянське (фермерське) господарство будує на основі договорів. Державні та інші органи не мають права втручатися в його господарську діяльність. Заподіяні від такого втручання збитки відшкодовуються винними.

Згідно з чинним на початок 2002 р. законодавством розмір земельної ділянки для ведення СФГ може становити до 100 га земель сільськогосподарського призначення (землі у приватній власності і землі, надані у постійне користування).

На перших порах після прийняття чинного законодавства про створення селянського (фермерського) господарства таким підприємствам без оплати передавалася земля в межах середньої частки, що припадає на одного сільського жителя на території відповідної ради народних депутатів. Зі створенням КСП і прийняттям Указу Президента «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність» (від 8.08.1995 р.), згідно з яким кожен член такого підприємства одержав право вийти з нього зі своїм земельним паєм для організації селянського (фермерського) господарства, розмір такого паю визначався за іншим принципом, коли враховувалися площа сільськогосподарських угідь підприємства та кількість його членів, включаючи пенсіонерів. Кожному, хто виходив з членів КСП з метою створення селянського (фермерського) господарства, земельний пай передавався безплатно. Ця ж чинна норма витримувалася і при реструктуризації КСП в приватні підприємства згідно з Указом Президента «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки» (від 3.12.1999 р.). В процесі такої реструктуризації було створено, як відомо, 1254 фермерських господарства.

Селянським (фермерським) господарством надано право додатково, до визначеної законодавством граничної площі орендувати землю, а також брати в оренду технічні засоби для розширення масштабів виробничої діяльності. Нині багато СФГ завдяки цьому перетворилися у досить великі підприємства з площею сільськогосподарських земель від декількох сотень до більше тисячі гектарів.

За умови, що СФГ створюються на неосвоєній території, де немає об’єктів виробничого і невиробничого призначення, на період становлення такого господарства держава надає йому допомогу за рахунок державних централізованих капітальних вкладень, місцевих бюджетів.

Усі СФГ здійснюють плату за землю. До 1999 р. така плата справлялася щорічно у вигляді земельного податку, розмір якого визначався залежно від якості і місцезнаходження земельної ділянки. З 1 січня 1999 р. ці підприємства , як і аграрні підприємства інших організаційних форм господарювання на селі, сплачують єдиний фіксований сільськогосподарський податок. Новостворені СФГ звільняються від сплати податку протягом перших трьох років з часу надання їм земельної ділянки.

Селянські (фермерські) господарства зобов’язані ефективно використовувати землю, захищати її від вітрової і водної ерозії, селів, заболочення і засолення, заростання чагарниками і дрібноліссям, тимчасово консервувати деградовані землі, не порушувати права інших землевласників і землекористувачів.

Земля, майно і вироблена продукція, грошові кошти, цінні папери фермерських (селянських) господарств належать його членам на праві спільної сумісної власності, якщо інше не передбачене угодою між ними. Своїм майном ці підприємства розпоряджаються на власний розсуд: можуть його продавати, передавати іншим підприємствам і організаціям, обмінювати, здавати в оренду, надавати в тимчасове користування. Селянським (фермерським) господарствам надаються широкі права у господарській діяльності. Вони самостійно визначають спеціалізацію виробництва і його масштаби, на власний розсуд розпоряджаються виробленою ними продукцією, добирають партнерів по економічних зв’язках. На добровільних засадах СФГ можуть укладати договори з різними споживачами на продаж своєї продукції з оплатою її за договірними цінами. На решту продукції вони самостійно встановлюють ціни, виходячи з попиту та пропозиції.

Джерелом формування доходів цих підприємств є виручка від реалізації продукції (робіт, послуг), дивіденди на цінні папери, прибуток від участі у діяльності спільних підприємств та інші надходження. Важливо, що селянські (фермерські) господарства розподіляють доходи самостійно, керуючись власними інтересами. Багато таких підприємств через сезонність сільськогосподарського виробництва не в змозі забезпечувати високодохідність виробництва без найму на роботу інших громадян за трудовим договором, що складається відповідно до вимог законодавства України про працю. При цьому передбачається, що розмір оплати праці і тривалість оплачуваної відпустки найманих осіб не повинні бути меншими за їх мінімальний рівень, встановлений державою. Оплата праці цих працівників не залежить від кінцевих результатів діяльності селянських (фермерських) господарств.

Такі підприємства відкривають у будь-якій установі банку (державній, комерційній) розрахунковий та інший рахунки, в тому числі валютний. Вони на власний розсуд вирішують питання про використання грошових коштів, мають право брати коротко- і довготермінові кредити під заставу майна, приватизованої землі, вироблену продукцію, поручительство, гарантію та інші види забезпечення зобов’язань.

Законом України «Про селянське (фермерське) господарство» передбачається державне соціальне страхування і пенсійне забезпечення членів цього господарства та найманих осіб, які працюють у ньому за договором, нарівні з іншими працівниками сільського господарства. Час роботи цих категорій працівників у селянському (фермерському) господарстві включається до загального і безперервного стажу.

Діяльність селянського (фермерського) господарства може бути припинена з різних причин, зокрема через добровільне рішення членів господарства про припинення його діяльності, визнання його банкрутом і в разі припинення права власності на землю, права користування земельною ділянкою згідно з вимогами земельного Кадастру України або у випадках, коли не залишається жодного члена СФГ чи спадкоємця, який бажає продовжити діяльність господарства.

На початок 2001 р. в Україні налічувалося 38 428 СФГ, у користуванні яких було 2157,6 тис. га сільськогосподарських угідь, у тому числі 1994 тис. га ріллі. На рис. 4.1 наведена динаміка кількості СФГ та їх середні розміри за площею сільськогосподарських угідь. За попередніми даними на вказану дату площа сільськогосподарських угідь на одне господарство становила 56 га. Отже, відбувається поступове збільшення не лише кількості, а й розмірів СФГ, що слід віднести до позитивних зрушень у розвитку вітчизняного сільського господарства. Через недостатню забезпеченість технікою і нестачу стартового капіталу для придбання в необхідному обсязі матеріальних оборотних фондів СФГ ще не досягли вищої ефективності виробництва порівняно з іншими організаційними формами господарювання на селі. Займаючи 5,2 % сільськогосподарських угідь, ці підприємства виробили 5,1 % зерна від загального обсягу його виробництва, 5,7 % цукрових буряків, 10,0 % соняшнику, 0,3 % картоплі, 1,4 % овочів, 4,9 % м’яса, 0,5 % молока, 0,1 % яєць, 0,3 % вовни.

Кількість СФГ

Звертає на себе увагу і незбалансованість галузевої структури СФГ: вони головним чином розвивають рослинницькі галузі і лише частково — тваринницькі, які є більш трудомісткими, а через недоліки у ціновій політиці — були і менш економічно вигідними або збитковими взагалі. Ця обставина негативно відбивається на родючості ґрунтів через порушення системи удобрень — різке зменшення виробництва і внесення в ґрунт органічних добрив. Зазначимо, що по СФГ намітилася тенденція до збільшення поголів’я тварин. Якщо у 1993 р. на одне СФГ припадало 0,95 голови великої рогатої худоби, в тому числі корів — 0,88, свиней — 1,1 і овець та кіз — 0,73 голови, то на початок 2001 р. ці показники відповідно становили 2,7, 0,91, 1,4 і 0,14.

Багато СФГ в гонитві за сьогоденною економічною вигодою перейшли на руйнівну для ґрунту структуру посівних площ, вирощуючи переважно високоліквідні рентабельні культури — зернові і соняшник. Так, у 1999 р. в структурі посівних площ цих господарств зернові займали 56,4 % і соняшник — 29,9 %. В окремих областях, де є сприятливі умови для вирощування соняшника, СФГ довели його частку в структурі посівів до 40 і більше відсотків (у Луганській області — 48,5 %, Запорізькій — 46,7, Дніпропетровській — 45,8, у Донецькій — 42,4 %). Така не виважена організація виробництва, що здійснюється багатьма СФГ, наносить велику, інколи непоправну шкоду землі, а тому її не повинно бути в майбутньому. Сприятиме цьому, як уже зазначалося раніше, прийняття закону про охорону землі. Слід також очікувати, що СФГ почнуть розвивати товарне виробництво тваринницької продукції. Це зумовлено зростанням попиту на дану продукцію та істотним підвищенням цін на неї. Їх досягнутий рівень уже в 2000 р. дозволяє за нормальних умов господарювання вести тваринницьку галузь рентабельно.

Фермерські господарства ще недостатньо займаються переробкою сільськогосподарської продукції (безпосередньо і через організацію переробних кооперативів), що звужує можливості одержання ними додаткового економічного ефекту. Стримуючим фактором у розвитку багатьох фермерських господарств є недостатня технічна оснащеність їх, особливо комбайновим парком і вантажними автомобілями. Проте з прийняттям Закону України «Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001—2004 років» (від 18.01.2001 р.), утвердженням приватної власності на селі і посиленням політичної підтримки фермерства з боку владних структур, поліпшенням кон’юнктури ринку сільськогосподарської продукції, з подальшим розвитком орендних відносин на селі і зміцненням довір’я до СФГ орендодавців — власників земельних і майнових паїв об’єктивно створюються сприятливі умови для зміцнення економіки цих господарств, подальшого їх кількісного зростання, а отже, і посилення їх ролі в нарощуванні масштабів сільськогосподарського виробництва і підвищенні його ефективності.

В результаті СФГ складуть серйозну конкуренцію іншим типам аграрних підприємств. Завдяки такій конкуренції виграють не лише виробники сільськогосподарської продукції, а й насамперед її споживачі.



 
Главная
Бухгалтерский учет, аудит
Экономика
История
Культурология
Маркетинг
Менеджмент
Налоги
Политэкономия
Право
Страхование
Финансы
Прочие дисциплины
Карта сайта
Правила користування
Продажа баннеров УБС