Главная  - Экономика  - Книги  - Економіка аграрних підприємств - Андрійчук В.Г.
Економіка аграрних підприємств - Андрійчук В.Г.
<< Содержание < Предыдущая Следующая >

Тема 13. НЕМАТЕРІАЛЬНІ АКТИВИ(РЕСУРСИ) ПІДПРИЄМСТВ

13.1. Поняття і види нематеріальних ресурсів

Розвиток ринкових відносин в Україні, активізація міжнародних економічних зв’язків, створення спільних підприємств з іноземними учасниками, інтернаціоналізація фінансових ринків, намагання інтегрувати нашу економіку в світову, і насамперед, у західноєвропейську, необхідність підвищення ефективності виробництва і забезпечення конкурентоспроможності продукції спонукають підприємства, в тому числі й аграрні, використовувати ті важелі розвинутої ринкової економіки, які вже довели свою ефективність і можуть бути з успіхом залучені до процесу виробництва, сприяючи зміцненню позиції на ринку суб’єктів господарювання та інтернаціоналізації господарських зв’язків. Серед таких важелів особливе місце займають нематеріальні ресурси (активи), під якими розуміють немонетарні засоби, що не мають фізичної, тілесної форми, визнаються об’єктом права власності юридичної чи фізичної особи, мають вартість і можуть бути ідентифіковані (відокремлені від підприємства), використовуються підприємством більше року і приносять власникові певну економічну вигоду, яку у світовій практиці називають роялті. Отже, роялті — це винагорода підприємства за використання або надання дозволу на використання нематеріальних активів (прав інтелектуальної власності).

Нематеріальні ресурси відображаються за активом балансу підприємств. Вони володіють, на свій розсуд розпоряджаються і користуються ними як будь-яким іншим об’єктом власності за умови, що ці дії не суперечать чинному законодавству. До них, як правило, відносять різні права підприємства, наприклад, право користування землею, виробничою площею, патенти (право на винахідництво), торгові марки, товарні знаки, авторські права.

Незважаючи на різноманітний склад нематеріальних ресурсів, усі вони мають спільні риси, що об’єднують їх у це поняття. Найхарактернішою з них є те, що цей вид ресурсів не має матеріально-речової структури. Вони безтілесні, недотичні, непомітні. Крім того, нематеріальні ресурси подібно до основних виробничих засобів можуть використовуватися тривалий час, не втрачаючи при цьому своєї споживної вартості. І хоч не завжди їх окремі види можуть бути відчужені від підприємства, а значить, є неспроможними до реалізації як самостійний об’єкт (наприклад, ділова репутація фірми), але і в такому випадку вони приносять додатковий дохід, тобто активно впливають на кінцеві результати виробництва, а тому за ефектом дії справедливо розглядаються як ресурси, що збільшують активи підприємства.

Спільною рисою нематеріальних активів є також те, що вони через специфічний характер своєї дії на виробничий процес і вплив факторів зовнішнього середовища не дають змоги більш-менш точно визначити на перспективу суму прибутку, що може бути одержана від їх застосування. Проте незаперечною залишається їх здатність приносити користь підприємству за нормальної організації виробництва.

Відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 8 «Нематеріальні активи» виділяють такі їх групи:

  • право користування природними ресурсами — право користування надрами, іншими ресурсами природного середовища тощо;
  • право користування майном — право користування земельною ділянкою*1, право користування будівлею, спорудою, право на оренду приміщень;
  • *1: {Логічніше право користування земельною ділянкою слід віднести до першої групи нематеріальних ресурсів.}
  • право на знаки для товарів і послуг — право на товарні знаки і торгові марки, право на фірмові назви тощо;
  • право на об’єкти промислової власності — право на винаходи і корисні моделі, право на промислові зразки, право на нові сорти рослин, породи і лінії тварин, ноу-хау (англ. know-how «знати як») і т. д.;
  • авторські та суміжні з ним права — право на літературні та музичні твори, програми для ЕОМ, право на різні бази даних тощо;
  • гудвіл (англ. Good will);
  • інші нематеріальні ресурси, наприклад право на провадження певної діяльності.

Окремі складові нематеріальних ресурсів мають свою сутність та особливості. Так, право на користування земельними ділянками, іншими природними ресурсами (водою, лісом), виробничими приміщеннями — це право їх власників на відповідне виробниче або інше їх використання. Якщо власник зазначених ресурсів передає своє право користування ними іншому підприємству, це не означає, що останнє стає їх власником: воно лише може використовувати цю землю, інші природні ресурси без права їх продажу. При створенні спільних підприємств в Україні український учасник може вносити до статутного фонду своє право використання земельної ділянки, яка є його власністю. За домовленістю це право оцінюється, виходячи з цін світового ринку.

Право на винахід — це право користування технічним, технологічним та іншим рішенням, закріплене за власником і оформлене патентом. Завдяки патентуванню здійснюється охорона винахідництва і передача права користування патентом за відповідну плату іншим фізичним чи юридичним особам.

Право на промислові зразки — це право на використання художньо-конструкторських рішень, що надають товарам специфічний зовнішній вигляд, завдяки якому вони можуть користуватися підвищеним попитом у покупців. Промислові зразки у вигляді об’ємних моделей (наприклад, модель гончарного посуду, меблів, автомобіля) і промислових малюнків (малюнків одежі, тканин, харчових продуктів) широко використовуються підприємствами в маркетинговій діяльності для збільшення обсягу продажу товару і підвищення його конкурентоспроможності. Підприємство — власник певних промислових зразків — може передати право користування ними іншим суб’єктам господарювання, завдяки чому одержувати відповідний дохід.

Право на використання товарних знаків — це виключне право їх використання власником для позначення (у вигляді слів, малюнків тощо) власних товарів з метою їх розрізнення від однорідних товарів інших підприємств. Товарні знаки охороняються законом через реєстрацію їх у патентних органах. Підприємства розміщують товарні знаки безпосередньо на товарах, їх упаковці, проспектах, документах, ярликах тощо.

Авторські права — це виняткове право юридичної або фізичної особи на видання наукових чи художніх творів, їх використання, публічне виконання, реалізацію тощо. В кожній країні існує законодавство, яким передбачаються умови визначення авторських прав за згаданими особами.

Програмне забезпечення ЕОМ включає в себе програми на технічних носіях з відповідною документацією, що використовуються підприємством для вирішення за допомогою ЕОМ різних господарських завдань і машинної обробки інформації. Вартість програмного забезпечення залежить від того, замовним воно є або стандартним, покупним чи розробленим на самому підприємстві. Власники більш досконалого програмного забезпечення за однакових умов досягають кращих результатів господарювання завдяки більш оперативному і точному вирішенню господарських завдань, що стоять перед підприємством. Цей вид нематеріального ресурсу може тиражуватися і реалізовуватися іншим підприємствам, даючи економічну вигоду їх власникові.

Ноу-хау —це право на набутий виробничий і організаційно-господарський досвід, технологічні рішення, технічну інформацію, що дають економічну вигоду підприємству. Ноу-хау відрізняється від права на винахід, оскільки, як правило, не патентується і не підтверджується іншими юридичними документами, проте воно є комерційною таємницею підприємства і підлягає ретельній охороні.

За природою свого виникнення ноу-хау не має початкової вартості, проте підприємство-власник ноу-хау при заснуванні разом з іншими учасниками спільного підприємства може вносити його в рахунок свого вкладу в статутний фонд останнього. За взаємною погодженістю сторін визначається вартість ноу-хау і здійснюється відповідний запис в установчих документах про прийняття цього виду нематеріальних активів на баланс створюваного підприємства.

Гуд вілл — це ділова репутація або ціна фірми. В дане поняття вкладають також добре ім’я фірми, її ділові зв’язки і партнерство, тобто все, пов’язане з образом підприємства (іміджем). Ділова репутація фірми визначається як різниця між вартістю компанії як єдиного цілого і ринковою вартістю її активів, реалізованих кожний зокрема, або як різниця між ціною, фактично виплаченою за підприємство, і балансовою вартістю його майна. Ця різниця може бути досить істотною. На її величину впливає низка факторів, наприклад місце розташування підприємства, його виробнича структура і структура управління, конкурентоспроможність товарів, відносини з покупцями тощо.

Припустімо, що вартість усього майна м’ясопереробного підприємства становила 135 млн грн. Потенційні покупці готові заплатити за підприємство 150 млн грн. Звідси вартість нематеріального ресурсу гуд вілл становитиме 150 – 135 = 15 млн грн. Якби дане підприємство мало боргові зобов’язання, скажімо на суму 25 млн грн, тоді його власне майно становило б не 135 млн грн, а 110 млн грн (135 – 25). В такому разі потенційний покупець пропонував би ціну не 150 млн грн, маючи при цьому на увазі, що у випадку купівлі новий власник бере на себе 25 млн грн боргів. Проте і за таких умов величина нематеріального активу не змінюється і, як раніше, дорівнюватиме 15 млн грн (125 – 110 = 15).

Підприємства можуть здійснювати такі витрати, які за своїм характером близькі до витрат, пов’язаних із створенням нематеріальних активів. До таких витрат відносять витрати на наукові дослідження і дослідно-конструкторські роботи, на рекламу та просування продукції на ринку, на підвищення ділової репутації підприємства, на поліпшення кваліфікації кадрів, витрати на створення підприємства. Названі витрати не визнаються нематеріальним активом, і їх включають до складу витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.



 
Главная
Бухгалтерский учет, аудит
Экономика
История
Культурология
Маркетинг
Менеджмент
Налоги
Политэкономия
Право
Страхование
Финансы
Прочие дисциплины
Карта сайта
Правила користування
Продажа баннеров УБС