Главная  - Экономика  - Книги  - Економіка аграрних підприємств - Андрійчук В.Г.
Економіка аграрних підприємств - Андрійчук В.Г.
<< Содержание < Предыдущая

17.4. Методи визначення рівня ціни та його використання для аналізу виробничих і економічних параметрів діяльності підприємства

Існування договірних та вільних ринкових цін вимагає застосування аграрними підприємствами певних методів визначення їх рівня з урахуванням економічних інтересів цих підприємств. Йдеться про визначення оптової ціни підприємства, яку можна назвати ціною пропозиції, оскільки вона береться як орієнтир у переговорах з потенційними покупцями при укладанні з ними угод купівлі-продажу або ж при реалізації продукції через власну торговельну мережу. При цьому слід пам’ятати, що успіху досягають ті підприємства, продукція яких постачається на ринок у потрібному місці, у потрібний час і за прийнятною для себе і для покупців ціною.

В практиці маркетингової діяльності застосовується декілька методів встановлення ціни пропозиції:

  • з орієнтацією на рівень ціни на аналогічну продукцію конкурентів;
  • за допомогою пробного продажу в різних сегментах ринку;
  • на підставі результатів закритих торгів з метою одержання замовлення на виробництво певного виду продукції та ін.

Основним же методом визначення оптової ціни підприємства є метод «середні витрати плюс прибуток». Цей метод передбачає визначення повної собівартості продукції (виробнича собівартість плюс витрати на реалізацію продукції) з урахуванням усіх статей витрат, а також обґрунтування оптимального рівня рентабельності галузі, за якого вона може нормально розвиватися. При цьому доцільно в ціні враховувати і виплати підприємства у позабюджетні фонди. Тоді ціну пропозиції (Цп) можна визначити за формулою:

коефіцієнт

де Кр — коефіцієнт, що забезпечує оптимальний рівень рентабельності галузі. Припустімо, економісти-менеджери встановили, що оптимальний рівень рентабельності становить 35 %, тоді даний коефіцієнт дорівнюватиме 1,35; Кпф — коефіцієнт , що характеризує відносну величину відрахувань у позабюджетні фонди. Якщо, скажімо, підприємство здійснює відрахування в інноваційний фонд у розмірі 1 % від одержаної грошової виручки, то вказаний коефіцієнт становитиме 1 : 100 = 0,01.

Слід зазначити, що даний метод має ряд модифікацій. Наприклад, якщо підприємство бере на себе витрати на доставку продукції до пункту кінцевого призначення, то ці витрати повинні бути враховані в складі витрат на збут (метод встановлення цін із прийняттям на себе витрат на поставку). Або ж, визначивши ціну пропозиції, підприємство може встановити на неї певну знижку (метод встановлення цін зі знижками).

Визначення ціни пропозиції (оптової ціни підприємства) є базовим, але не єдиним елементом цінової стратегії підприємства. Зі зміною зовнішнього середовища (кон’юнктури ринку, прий-няттям відповідних державних нормативних актів тощо) підприємства повинні вносити необхідні корективи в механізм ціноутворення з тим, щоб забезпечити цінову конкурентоспроможність своєї продукції.

Ціна є важливим інструментом аналізу виробничих та економічних параметрів діяльності підприємства. Так, за її допомогою можна визначити такий рівень урожайності окремих культур чи продуктивності тварин, за якого досягається беззбитковість виробництва. Вказаний розрахунок здійснюється на етапі складання виробничої програми і визначення планових виробничих витрат на одиницю площі посіву або на одну голову тварин. Якщо рівень такої врожайності культур чи продуктивності тварин позначити через Ух, а сукупні витрати (постійні і змінні) — через СВ, то формула визначення вказаного параметра набуває вигляду:

Ух = СВ : Цп,

де Цп — прогнозована ціна за 1 ц продукції.

Припустімо, що планові сукупні витрати на 1 га посіву озимої пшениці становлять 730 грн, а прогнозована ціна — за 1 ц зерна — 52 грн, тоді беззбитковий рівень виробництва дорівнюватиме 14 ц з 1 га (730 : 52). Витрати на 1 га в сумі 730 грн розраховувалися, виходячи з прогнозованої врожайності 30,0 ц з 1 га. Отже, отримуючи врожайність меншу за 30 ц, підприємство одержуватиме прибуток доти, поки вона не знизиться до рівня 14 ц. За межами цього рівня виробництво зерна буде збитковим. Отримані результати такого аналізу є важливими ще й тому, що дають змогу судити про ступінь ризикованості виробництва відповідного виду продукції. В нашому прикладі вона низька, бо підприєм-ство одержуватиме прибуток навіть за зниження врожайності до 53,4 % [(1 – 14 : 30) • 100].

Водночас менеджери підприємства мають змогу визначити ступінь ризикованості виробництва залежно від коливання цін на ринку (в нашому прикладі — на ринку зерна). Для цього потрібно знати мінімальну ціну реалізації, МЦ за якої досягається беззбитковість виробництва. Такою ціною, як нам відомо, є повна собівартість центнера продукції. В нашому прикладі вона дорівнює:

МЦ = СВ : Уз,

де Уз — планова урожайність культури (продуктивності однієї голови тварин). Згідно з нашими даними МЦ = 24,33 грн (730 : 30). Як бачимо, ризикованість виробництва зерна і за параметром ціни є низькою для підприємства, оскільки воно отримуватиме прибуток за зниження ціни до межі 53,2 % [(1 – 24,33 : 52) • 100] за умови одержання планової врожайності.

Перед керівниками підприємства нерідко виникає проблема, що вимагає обґрунтованого розв’язку: чи доцільно продавати певну продукцію в кращі для споживача строки за підвищеною ціною з урахуванням тієї обставини, що така продукція, як правило, має вищу собівартість. Наприклад, реалізація картоплі врожаю поточного року в наступному році вимагає від підприємства додаткових витрат на її зберігання й одночасно вра-хування втрат картоплі в процесі такого зберігання. Все це здорожчує даний вид продукції. Одержання раннього врожаю овочів також вимагає від підприємств додаткових витрат, що підвищує їх собівартість. Продані цукрові буряки на цукрозавод з 1 по 15 вересня за підвищеною ціною мають вищу собівартість за рахунок нижчого рівня їх врожайності у вказаному часовому відрізку.

Отже, потрібно визначити граничну межу зростання собівартості центнера продукції, за якою зберігається уже досягнутий рівень рентабельності її виробництва за підвищеної ціни. Для цього запишемо формулу визначення рівня рентабельності:

(Ц1 – Сх) : Сх = Ро,

де Ц1 — підвищена ціна за 1 ц продукції завдяки реалізації її в сприятливіші для споживачів строки; Сх — граничний рівень зростання собівартості одиниці продукції, за якого зберігається досягнутий рівень рентабельності виробництва (Ро), коефіцієнт.

Здійснимо необхідні математичні перетворення даної формули:

Сх • Ро = Ц1 – Сх;

Сх • Ро + Сх = Ц1;

Сх • (Ро + 1) = Ц1.

Звідси:

Здійснимо необхідні математичні перетворення даної формули

Порівняння визначеного показника собівартості Сх з фактично можливим зростанням собівартості продукції, спричиненим реалізацією її у вигідні для споживача строки, дає змогу приймати правильне рішення щодо економічної доцільності такої маркетингово-збутової діяльності. Зрозуміло, що підприємству вигідно здійснювати такий продаж за умови, що фактичне зростання собівартості менше визначеного граничного рівня її, і навпаки. Важливо при цьому також врахувати і зміну маси прибутку на одиницю площі (голову тварин).

З розвитком ринкових відносин в Україні, очевидно, слід чекати виникнення нових видів цін на товари сільськогосподарського і промислового походження, адекватних рівню розвитку цих відносин і ступеню інтеграції економіки держави у світовий ринок.



 
Главная
Бухгалтерский учет, аудит
Экономика
История
Культурология
Маркетинг
Менеджмент
Налоги
Политэкономия
Право
Страхование
Финансы
Прочие дисциплины
Карта сайта
Правила користування
Продажа баннеров УБС