Главная  - Маркетинг  - Книги  - Інформаційний маркетинг - Єжова Л.Ф.
Інформаційний маркетинг - Єжова Л.Ф.
<< Содержание < Предыдущая Следующая >

Розділ 13. Дослідження ринку інформаційних ресурсів і послуг

13.1. Формування та особливості ринку інформаційних ресурсів

Інформація як елемент середовища існування людини. Людина — це не просто біологічна система, здатна сприймати та переробляти інформацію. Отримання інформації із зовнішнього світу — одна з умов її виживання як виду. В безінформаційному полі людина не може існувати і тим більше займатися будь-якою діяльністю. За тисячі років змінилися інформаційні потреби та способи отримання інформації. Але, крім цього, інформація за цей час накопичувалась у вигляді знань у різних сферах суспільного життя. І в усіх сферах інформаційний ресурс є одним з основних, оскільки є механізмом перетворення знань у систему, яка в свою чергу впливає на всі сторони життя. Суспільство має два види нематеріальних ресурсів: час, який невпинно спливає, та знання, які тільки нагромаджуються, ніколи не зникають назавжди і здатні до матеріалізації.

Відповідно, чим більший обсяг знань здобувається та матеріалізується в одиницю часу, тим вищий темп задоволення матеріальних і духовних потреб людей, тим ефективніше використовуються ці ресурси. Тому стан розвитку національних інформаційних ресурсів і засобів їх активізації визначають потенційні можливості успішного розвитку держави, забезпечення її національних інтересів.

Однак інформація для ефективного використання у сфері державної, виробничої, суспільної діяльності має бути підготовленою. Так, національні бібліотечні науково-технічні фонди містять великий обсяг інформаційних ресурсів, однак це — потенційні ресурси, тому що потрібно провести досить велику інформаційно-аналітичну роботу з пошуку, систематизації, узагальнення інформації, розпорошеної по багатьох (часто різномовних) джерелах, надати їй вигляду зручного для вирішення конкретної задачі. Так само виглядає процес прийняття рішень на всіх рівнях управління. Формування інформаційних ресурсів і використання їх у різних галузях мають свої особливості, відмінності. Однак можна виділити коло інформаційних та інформаційно-аналітичних задач, які найчастіше зустрічаються. Це:

пошук інформації;

класифікація;

переклад текстів;

реферування текстів;

аналіз змісту текстових джерел на сумісність, суперечливість та новизну;

формування аналітичних оглядів, довідок тощо.

Автоматизація цих задач передбачає наявність розвинутих інформаційних технологій та систем. Інформаційні ресурси, як і інформаційні продукти, з безкоштовних інформаційних послуг поступово перейшли у категорію інформаційного товару і стали предметом купівлі-продажу, тобто об’єктами ринку.

Цінність і ціна інформації. Поширений раніше відомчий принцип забезпечення обчислювальною технікою і створення мереж зв’язку призвели до нерівномірного розподілу обчислювальної техніки по міністерствах, відомствах та території в цілому, (винятком була мережа ЦСУ України).

Спираючись на статус госпрозрахункових підриємств чи підрозділів, вони проводили свою економічну політику, турбуючись про власні прибутки, обслуговуючи вигідніших замовників. Оскільки основні фонди тут більш дорогі, то з них постійно вимагали підвищення коефіцієнта корисного завантаження обладнання, підвищення обсягів робіт і послуг.

Вартість вихідної інформації для її користувача дорівнювала вартості обробки вхідних даних, тобто сама по собі інформація наче нічого й не варта. Ступінь її корисності для різних замовників ніяким чином не впливав на визначення її вартості Було поняття державної таємниці, інформації для службового користування, поняття ж комерційної вартості управлінської інформації не існувало взагалі. В умовах планового господарювання управлінська інформація потрібна була тільки верхньому рівню управління для планування виробництва, розподілу продукції та ресурсів. Ця інформація апріорі не могла бути стовідсотково вірогідною, оскільки при збиранні, передаванні та узагальненні звітності «знизу вгору» та при формуванні перспективних, з розбиттям на періоди, планових цифр і розподілі на декількох рівнях ієрархії «зверху донизу» неминучі неточності, виправлення, підтасовування. Особливу балансову несумісність викликали поточні коригування планових показників та перевиконання плану по окремих показниках у народному господарстві. А була ще й секретна інформація, пов’язана з ВПК, яка у загальнодержавному балансі свідомо зменшувалася, а отже, інші показники, як правило, завищувалися у видатковій частині та зменшувалися у прибутковій. Тому інформація про народне господарство в цілому аж ніяк не віддзеркалювала реального стану.

Така ситуація повністю знецінювала власне інформацію при оцінюванні діяльності ОЦ, виводячи на перше місце її обсяги та корисний час завантаження обладнання. Тому в разі створення підприємства інформаційно-обчислювального обслуговування чи при купівлі нового обладнання необхідно було передусім обґрунтувати, які обсяги інформації оброблятимуться на ЕОМ та розрахувати очікуваний економічний ефект від використання цієї техніки. При цьому оцінювали окремо ефект для споживачів інформації (він же замовник обробки), для виконавця обробки, для народного господарства в цілому. Спостерігалася повна несумісність економічних інтересів та цілей при обробці інформації, показників ефективного функціонування засобів обробки. Про забезпечення об’єктів усіх рівнів управління інформаційно-обчислювальними послугами взагалі не йшлося.

Статус інформації. Говорячи про інформацію, не можна не порушити проблем відсутності в державі статусу інформації. На перший погляд, можна виділити інформацію чотирьох статусів, а саме:

  • інформацію, доступну будь-якому громадянину країни, приховування якої неприпустиме;
  • комерційну інформацію, яка може бути об’єктом купівлі-продажу на умовах, висунутих власником;
  • приватну інформацію про громадян країни чи організації, яка зачіпає їх інтереси, переконання, мораль і т. ін., розповсюдження якої можливе тільки за їх згодою;
  • інформацію, яка з тих чи інших міркувань становить таємницю; її розповсюдження можливе з дозволу органів, уповноважених контрюлювати питання, пов’язані з такою інформацією.

Ринок інформаційних продуктів. Під ринком інформаційних продуктів і послуг розуміють створення різної інформації, баз даних (БД) на машинозчитуваних носіях (дискетах, CD-ROM) та їх реалізацію через мережі телекомунікацій, канали телебачення, а також надання телекомунікаційними та комп’ютерними мережами послуг з передавання, отримання, зберігання та обробки електронної інформації.

Особливості ринку ІПП залежать головним чином від характеристик продуктів, запропонованих користувачу, а також від характеру та важливості суспільних і власних потреб, які вони задовольняють. Основною особливістю при виборі продукту є так звана «некомпетентність» користувача, який не може самостійно визначити необхідний йому продукт, тому що потрібно професійно орієнтуватися в широкій номенклатурі виробів. Ця особливість характеризує той факт, що користувацький попит на ринку великою мірою залежить від економічних факторів, які у свою чергу зменшують вплив індивідуального попиту на маргінальну (граничну) вартість продукту. З цієї причини «класична» модель конкуренції в даному випадку повністю неприйнятна.

До основних проблем формування ринку ІПП слід віднести такі:

інформаційне відображення ринку у вигляді маркетингових досліджень, рекламних бюлетенів та класифікаторів, окремих інформаційних повідомлень, каталогів, довідників;

створення мережі банків даних про різні види обчислювальної, організаційної та комунікаційної техніки, програмного забезпечення та послуг;

економічний аналіз двосторонніх і багатосторонніх відносин у ланцюжку «виробник-користувач», вивчення їх стійкості на основі залежності «ціна/конкурентоспроможність»;

формування економічного регулювання ринкових відносин щодо створення та розповсюдження ІПП на різних рівнях.

Ринкова — ділова та комерційна інформація — є основою маркетингової системи управління виробничою та збутовою діяльністю і використовується для формування управлінських рішень, уточнення виробничої програми та для перевірки її обґрунтованості у процесі реалізації вироблених товарів на ринку. Сучасний етап розвитку економіки потребує механізму зв’язку між пропозицією та попитом, який орієнтується на конкретні потреби ринку, та підпорядкування цим потребам різних сторін виробництва та збуту. Інформаційна інфраструктура, світовий інформаційний ринок є одним з важливіших елементів цього механізму.

На ринку інформації можна виділити три основні сектори.

1. Сектор ділової інформації, який охоплює:

  • біржову та фінансову інформацію — про котирування цінних паперів, валютні курси, облікові ставки, ціни, ринки товарів, капіталів, інвестицій, яка надається біржами, спеціальними службами біржової та фінансової інформації, брокерськими компаніями, банками;
  • економічну та статистичну інформацію — числову, економічну, демографічну, соціальну (у вигляді рядів динаміки, прогнозних моделей та оцінок), яку надають державні служби, а також компанії, зайняті дослідженнями, розробками та консалтингом;
  • комерційну інформацію — про компанії, фірми, корпорації, напрями їх роботи та продукцію, ціни, фінансовий стан, зв’язки, угоди, керівників і т. ін.;
  • ділові новини в галузі економіки та бізнесу, які надаються спеціальними інформаційними службами.

2. Сектор інформації для спеціалістів, який охоплює:

  • професійну інформацію — спеціальні дані та інформацію для юристів, лікарів, фармацевтів, викладачів, інженерів тощо;
  • науково-технічну інформацію — документальну, бібліографічну, реферативну, довідкову, дані з царини фундаментальних і прикладних природничих, технічних і суспільних наук, галузей виробництва та наукової діяльності;
  • першоджерела — організація доступу до джерел інформації через бібліотеки та спеціалізовані служби, можливості придбання першоджерел, отримання їх за міжбанківським абонементом у вигляді повнорозмірних копій та в електронному вигляді.

3. Сектор масової користувацької інформації — новини, послуги на основі сучасних телекомунікацій.

Бурхливе зростання обсягів використовуваної інформації не тільки розширює можливості інформаційних середовищ, підвищує продуктивність їх обчислювальних ресурсів, але й породжує нові проблеми, одна з яких — системи зберігання даних.

Потреба в таких системах останнім часом стрімко збільшується. Пов’язане це зі зростаючими темпами реінжинірингу бізнес-процесів у корпораціях: за оцінками експертів, обсяги корпоративних даних щорічно збільшуються на 75—150%. У великих компаніях кошти, виділені на системи зберігання даних, становлять близько половини всіх витрат на інформатизацію і, за деякими прогнозами, в найближчі роки їх частка збільшиться до 75%, тобто системи зберігання даних переходять до категорії масових, що для їх виробників означає необхідність переходу до нових маркетингових стратегій. Наприклад, Dell koмputer, намагаючись знизити ціни на системи зберігання даних більш як на 60%, перенесла сюди модель роботи, що забезпечила їй успіх на ринку персональних комп’ютерів. Сьогодні вартість одного мегабайта у Dell становить близько 12 центів, тоді як в інших — до 50 центів.

Існує ціла низка технологічних факторів, один з яких — перенесення багатьох функцій, використовуваних системами зберігання даних, на апаратний рівень. Це сприятиме наближенню відповідних технологій до категорії масових. Поширення систем зберігання даних вимагає стандартизації, яка б дала змогу компаніям застосовувати в своїх інформаційних середовищах продукти від різних виробників. Утворено декілька організацій, що претендують на розроблення та затвердження виробничих стандартів (Storage Networking Industry Association і Fibre Channel Industry Association).

З іншого боку, провідні виробники, такі як ЕМС, намагаються де-факто зробити стандартними свої технології — наприклад, набула поширення процедура сертифікування на предмет сумісності продуктів ЕМС з продуктами інших виробників.

Як уважають фахівці, цілком вірогідним є залучення до процесів, що відбуваються на ринку систем зберігання даних, провідних виробників мережевого обладнання, оскільки для мережевих компаній доцільно почати просування в цей сегмент, придбавши відповідні технології. За прогнозами IDC, до 2003 р. оборот на ринку систем зберігання даних сягне 46 млрд дол. (у 1999 р. — 28 млрд).

До інформаційних продуктів масового попиту можна віднести бази даних разом із системами управління та засобами пошуку інформації. Найпоширеніші бази даних України наведено у додатку 3. Серед них, наприклад, правові інформаційно-пошукові системи (ІПС).

Для ІПС важливою властивістю є їх актуальність, яка визначається оновлюваністю БД. Існує три основних способи оновлення інформації в БД:

1. Оновлення інформації по модему. Користувач може отримувати необхідну йому інформацію з BBS постачальника чи електронною поштою. Таким чином постачаються звичайно зміни та доповнення до бази. Перевагою цього способу є оперативність. Вади пов’язані з проблемами каналів зв’язку в Україні.

2. Розсилання користувачам змін і доповнень на дискетах. Цей спосіб є досить простим і надійним, але періодичність оновлення звичайно — не частіше одного разу на тиждень.

3. Постачання цілком оновлених баз на CD-ROM. Перевагою цього способу є те, що нема необхідності зберігати БД на жорсткому диску комп’ютера. Вада — компакт-диски оновлюються не частіше одного разу на місяць.

Крім того, існують і такі способи передавання даних, як доставка кур’єрською поштою.

Комп’ютерна правова система «Закон» — це перша ІПС, яка отримала сертифікат відповідності програмного продукту стандарту ДСТУ 2850-94 «Програмні засоби ЕОМ. Показники оцінки якості». Ця система використовується в Адміністрації Президента України, Кабінеті Міністрів України, в Укрсоцбанку, Промінвестбанку, Пенсійному фонді України та в міністерствах, у багатьох виробничих об’єднаннях і фірмах.

Система складається з декількох БД:

  • «Загальне законодавство» — містить документи, прийняті вищими органами влади України;
  • «Кодекси»;
  • «Різне» — документи про кадрові переміщення, а також документи, що з’явилися в періодиці, але не мають нормативного статусу;
  • «Податки на Україні»;
  • «Міжнародні угоди»;
  • «Митне право».

Процес оновлення бази даних на комп’ютері користувача відбувається автоматично. Система дає змогу здійснювати різні типи пошуку нормативних документів:

  • за реквізитами правових органів — назва документа, вид документа, орган-видавець документа, дата чи період прийняття документа, ключові слова чи тематичний класифікатор;
  • за конкретними словами чи словосполученнями безпосередньо в тексті документа.

Система забезпечує низку функцій для аналітичної роботи користувача:

  • дає змогу залишати «закладки» в текстах документів;
  • дає змогу створювати і вести власні «папки» (чи рубрикатори) з унікальними добірками документів;
  • підтримує роботу вбудованого редактора для створення власних оглядів.

Система дозволяє генерувати текст документа на будь-яку задану дату, демонструє зв’язки між документами в системі.

Постачальники здійснюють консультаційне обслуговування за телефоном, програмно-технічну підтримку, надають знижки бюджетним установам, виконавчим органам вищого рівня, обласним адміністраціям України, а також при первинному придбанні та при подальшому придбанні одночасно двох і більше додаткових інсталяцій.

Фірма «WV», крім правових, виробляє такі БД, як «Ділові папери», «Цінні папери» (містить дані про цінні папери і банки-емітенти). Фірма Infoterra виробляє каталоги та БД стосовно ділової активності фірм і виробничих підприємств міста Києва, України, Білорусі та інших країн.

Ринок електронних продуктів, включаючи й ті, що сьогодні пропонує ВІНДТІ, в Росії, Україні і державах СНД тільки формується. Безумовно, він здатний дещо потіснити друкарську продукцію, але ніяким чином не замінить її, про це свідчить і досвід найбільш розвинутих (у плані інформатизації) країн. Інформаційні продукти ВІНДТІ можуть і повинні мати в ньому свою нішу, і тут чималу роль може відігравати гнучка цінова політика і підвищення якості інформаційних продуктів.

У Росії ціни первинних видань на CD ROM вищі за ціни друкарських аналогів у середньому на 10%. Однак придбання компакт-диска як доповнення до друкарської версії стає відразу дуже вигідним, оскільки загальна ціна двох продуктів підвищується лише на 15%. Саме такої тактики дотримується більшість провідних інформаційних служб світу. До того ж, великі постачальники інформації, як правило, не породжують конкуренції одного й того самого, але на різних носіях, продукту.



 
Главная
Бухгалтерский учет, аудит
Экономика
История
Культурология
Маркетинг
Менеджмент
Налоги
Политэкономия
Право
Страхование
Финансы
Прочие дисциплины
Карта сайта
Учебные материалы для студентов онлайн
Правила користування
Продажа баннеров УБС