Главная  - Политэкономия  - Книги  - Історія економічних учень - Корнійчук Л.Я.
Історія економічних учень - Корнійчук Л.Я.
<< Содержание < Предыдущая Следующая >

Цінова конкуренція

Пропонуючи диференційований товар, кожен продавець товару чи послуг формує власне коло покупців — мікроринок, на якому він виступає як монополіст, що контролює ціну товару, певною мірою підвищуючи її за рахунок обмеження обсягів виробництва.

За цих умов ціноутворення не можна пояснити в категоріях конкуренції або монополії. Стає помилковим уявлення про суто конкурентну природу системи цін, за якої ціни тяжіють до рівня, що відповідає умовам конкуренції (вирівнювання).

Ціноутворення підлягає іншим чинникам. За умов монополістичної конкуренції воно має подвійний характер.

З одного боку, ціноутворення зазнає впливу об’єктивних чинників — витрат виробництва та збуту. Монополіст ураховує їх з метою визначитись у розмірах максимізації чи мінімізації прибутків. При цьому витрати виробництва, або «граничні витрати», що використовуються для пристосування продукту до попиту, збільшення пропозиції, хоч і беруть до уваги, але вони більше не відіграють визначальної ролі, не мають прямого впливу на ціну. Витрати збуту, тобто витрати на пристосування попиту до продукту, організацію попиту на продукт, мають більш важливе значення, але в ціні враховується не абсолютний розмір цих витрат, а ефект їхнього впливу на процес диференціації товару.

Отже, з іншого боку, на рівень цін впливає суб’єктивний чинник: ціна відображає якість товару, престиж торговельної марки, засвідчує його класність (не завжди зниження цін на товар приводить до зростання попиту, інколи покупці розцінюють його як наслідок утрати товаром певних якісних характеристик).

Суб’єктивний чинник за умов монополістичної конкуренції відіграє більш суттєву роль: дає можливість монополістові, по-перше, маніпулювати цінами, змінюючи їх залежно від економічної ситуації, по-друге, здійснювати власну політику з формування ізольованого мікроринку.

Маніпулювання цінами за умов монополістичної конкуренції також змінює свою спрямованість. «Цінові війни» не відіграють тієї ролі, що за досконалої конкуренції, або чистої монополії, оскільки немає потреби «витискувати» конкурента, бо окремі ринки незалежні один від одного. Крім того, цінова боротьба негативно позначається на прибутках обох сторін. Маніпулювання цінами відбувається в межах одного, замкненого ринку з метою заохочення споживача.

Чемберлін, як і інші, уважав, що монопольний прибуток — головна мета ринкової стратегії виробника. Його максимізація до-сягається зменшенням обсягів виробництва та підвищенням цін. За збільшення випуску продукції можна скоротити, щоправда, витрати виробництва на її одиницю, але тоді для реалізації додаткової продукції будуть потрібні або додаткові витрати, або знижен-ня цін. Монопольний прибуток, отриманий за рахунок постійно діючої монополістичної конкуренції (як і за досконалої її форми) матиме тільки тимчасовий характер, бо спрацює механізм ціново-го врівноважування, коли монопольний прибуток прямує від мо-нопольного до середнього (це, між іншим, забезпечує виживання середніх підприємств за умов монополізації). Проте саме монопо-лістична конкуренція створює умови для тривалого отримування монопольно високих прибутків. Це зумовлено впливом на ціноутворення суб’єктивних чинників, у тім числі можливостей нецінової конкуренції.

Інструментами нецінової конкуренції є підвищення якості товарів, випуск нових моделей, досконалий дизайн, поліпшення умов обслуговування клієнтів, удосконалення системи збуту.

Чемберлін пише: «Продукт — це найрухоміша в економічній системі категорія, що є більш рухливою, ніж ціна. Нецінова конкуренція випливає з різноманітності продукції і різниці у витратах обігу. Конкуренція якості товарів може стримувати конкуренцію цін. Якість — це додаткова рушійна сила ринку»*7.

*7: {Чемберлин Э. Назв. тв., с. 41.}

Він обгрунтував поняття «витрати збуту», докладно розкрив сутність цього інструмента конкуренції, показав його вплив на формування попиту. Попит, за Чемберліном, визначається не тільки прибутками, інтересами та вподобаннями покупців — його організовують постачальники товарів. Він звернув увагу на те, що попит можна збільшити за рахунок тимчасової монополізації ринку, наголошував на специфічних особливостях формування і управління попитом, що базуються на винятковості продукту, маніпулюванні цінами, особливо справної організації реклами.

Проблему економічної рівноваги Чемберлін вирішує з неокласичних позицій. Він дотримується неокласичного погляду, що рівновага на ринку досягається за рахунок вільного ціноутворення.

Дуже важливим висновком Чемберліна є те, що монополістична конкуренція диференційованих продуктів включає елементи досконалої конкуренції і сприяє досягненню економічної рівноваги. Диференціація призводить до того, що утворюється мережа відособлених ринків, але водночас вони залишаються взаємозв’язаними однорідністю товарів. Відтак на цих ринках зберігається різноманітність цін, витрат, обсягів випуску продукції певних товарних груп. При цьому на базі диференціації розгортається цінова конкуренція на окремих ринках. Занадто висока ціна на мікроринку призводить до втрати споживача й ринку, а надто низька — до втрати виробництва. Протистояння цих сил саме й забезпечує належну рівновагу.

Економічна рівновага досягається також унаслідок протистояння мікро- і макроринку.

Але Чемберлін зауважував, що ситуація рівноваги не завжди є корисною для суспільства, адже її порушення часто супрово-джує інноваційну перебудову економіки. Крім того, диференціація продукту, хоч і зв’язана з відтоком капіталів з виробничої сфери до сфери збуту, дає покупцям свободу вибору. А часткова рівнова-га на мікроринку не вигідна виробникові, котрий не хоче, щоб його зусилля пропали марно — перестали давати монопольний прибу-ток, а тому витрачає додаткові зусилля на рекламу та вдосконален-ня якості.

Та основний висновок Чемберліна полягає в тім, що економіка саморегулюється і за умов монополії, але врівноважуючі сили з часом трансформуються — управління попитом і пропозицією поступово витискає колишній саморегулятор — об’єктивне співвідношення попиту і пропозиції.

Чемберлін обгрунтував нове уявлення про поведінку суб’єктів ринкових відносин за умов монополізації. Він стверджував, що типовим для сучасного ринку є поєднання конкуренції й монополії й увів поняття «монополістичної конкуренції». Це поняття знаменувало відмову від традиційних в економічній науці поглядів на конкуренцію й монополію як на альтернативні поняття і від відповідного пояснення ціноутворення або категоріями конкуренції, або категоріями монополії. «Ми, навпаки, уважаємо, що більшість економічних ситуацій є складними явищами, котрі включають і конкуренцію, і монополію»*8, — писав він.

*8: {Чемберлин Э. Назв. тв., с.67.}

Чемберлін формує нові теоретичні уявлення про функціонування ринкової економіки. Він доводить, що конкурентна боротьба то-читься як між ринками, так і всередині цих ринків, а отже, форма конкуренції змінюється якісно, поширюється в іншу площину. Зрозуміло, що попит і пропозиція за цих умов втрачають свою об’єктивність і значною мірою визначаються суб’єктивними чинниками, оскільки попитом, як і пропозицією, можна маніпулювати за допомогою цілеспрямованої політики виробника і продавця. Тому проблеми врівноважування суспільної економіки пересуваються, за Чемберліном, на макрорівень.

Отже, Чемберлін і Робінсон переглянули класичну теорію ринку, пристосувавши її до сучасних умов.

На відміну від Маршалла, Чемберлін і Робінсон у своїх теоретичних розробках намагалися тісно пов’язати аналіз цін конкуренції з реаліями економічної дійсності. Вони виступили проти твердження, що виробник не має можливості впливати на ціну, і довели, що він отримує цю можливість, коли займає виняткове становище на ринку.

Робінсон і Чемберлін показали, що реальні процеси відбуваються між двома полюсами — монополією і конкуренцією. Досконала конкуренція — це свого роду недосяжний ідеал, за умови існування якого закон попиту і пропозиції діє у чистому вигляді. Практично не буває і чистої монополії, тобто ситуації, коли на ринку лише один продавець, немає замінника товарів, існують бар’єри для виходу конкурентів на ринок, попит абсолютно не еластичний.

Вони наполягали, що економічна теорія не повинна обмежуватись аналізом конкуренції за розгляду лише однорідних продуктів. На ринку реально існують диференційовані продукти, і цей принцип можна поширити на все суспільне виробництво, розглядаючи безмежну кількість ринків, їхню взаємодію та засади функціонування.

У цілому теорії недосконалої і монополістичної конкуренції є дальшим розвитком і конкретизацією неокласичної теорії цін і ціноутворення, форм і структури ринку, інструментів і засобів конкурентної боротьби. Аналіз факторів, які спричиняють зміни механізму ціноутворення, сприяв більш докладному виявленню закономірностей формування й управління споживацьким попитом.



 
Главная
Бухгалтерский учет, аудит
Экономика
История
Культурология
Маркетинг
Менеджмент
Налоги
Политэкономия
Право
Страхование
Финансы
Прочие дисциплины
Карта сайта
Правила користування
Продажа баннеров УБС