Главная  - Политэкономия  - Книги  - Історія економічних учень - Корнійчук Л.Я.
Історія економічних учень - Корнійчук Л.Я.
<< Содержание < Предыдущая

Англійський неолібералізм

Одним з основоположників і головних теоретиків неолібералізму вважають Фрідріха фон Хайєка (1899—1992), лауреата Нобелівської премії за праці з теорії грошей і кон’юнктурних коливань, а також взаємовпливу економічних, соціальних та інституціональних процесів. Австрієць з походження, у 20-х рр. він навчається у Віденському університеті, після закінчення якого, отримавши дипломи юриста й економіста, обіймає посаду директора Австрійського центру економічних досліджень. 1931 р. виїжджає до Лондона, де засновує власну економічну школу, спрямовану проти етатизму (ідей державництва, державного втручання). Його перші праці «Ціни й виробництво» (1929), «Грошова теорія і економічний цикл» (1933) зазнали нищівної критики з боку Кейнса та Сраффи, оскільки пропагували монетарні методи управління економікою, суперечили доктрині державного втручання. Згодом у його працях проблеми економічного розвитку вирішуються з неокласичних та інституціоналістських позицій. Найвідомішими з них є книжки «Дорога до рабства» (1944), «Індивідуалізм і суспільний лад» (1948), «Прибуток, процент і інвестиції» (1949), «Конституція свободи» (1960), «Закон, законодавство і свобода» (1973—1979), «Роздержавлення грошей» (1976) та багато інших. Він був людиною високоінтелігентною, освіченою — економістом, філософом, психогологом, юристом. Усі аспекти його освіти знайшли відображення в його економічній теорії, набагато випереджали свій час.

Провідною складовою методології Хайєка є ідея «спонтанного порядку». Хайєк фактично відмовляється від неокласичної доктрини економічної рівноваги, стверджуючи, що такого стану реально не існує. Хайєк замінює її теорією «спонтанного порядку», заснованого на індивідуальній свободі. Він виходить з того, що соціальний порядок, організація, взаємодія в суспільстві формуються позапланово, стихійно, але у визначених особливостями розвитку даного суспільства межах і напрямках. Історія цивілізації — це спонтанне виникнення (в межах існуючих традицій, моралі та права) певних утворень — від окремих господарських одиниць до свідомо керованих господарств. Їхні форми не залежать від людини, а є наслідком збігу обставин. На думку Хайєка, спонтанний порядок можливий за двох умов — відмови від привласнення чужого та виконання добровільно взятих на себе зобов’язань.

У своїх працях Хайєк захищає право максимальної свободи людини як визначальну складову спонтанного економічного порядку. Поведінка окремої людини, підприємця, фірми визначається їхніми економічними інтересами з приводу конкретних економічних подій, що дають підстави сподіватися зиску. Вона передбачувана лише на невеликому відрізку часу і регламентується різноманітними обставинами, що їх не можна пояснити з традиційно раціональних позицій. Але зіткнення цих інтересів, їхнє розмаїття народжує раціональний соціальний порядок, в основі якого завжди лежить принцип індивідуальної свободи.

Хайєк негативно ставиться до макроекономічного аналізу, визнаючи лише мікроекономічний рівень досліджень, результати яких можуть бути застосовними за конкретних обставин. Можна частково пізнати зв’язок між явищами, але неможливо управляти ними. Економічна наука лише описує типові явища, виявляє тенденції, але не може давати точних довгострокових прогнозів. Закономірності, що характерні для розвитку окремої господарської одиниці, можна умовно поширити на все суспільство, пояснюючи функціонування економіки в цілому, але не можна використати, формуючи економічну політику.

На відміну від багатьох економістів Хайєк не ставить собі за мету обгрунтувати негативний вплив на економічну рівновагу процесу монополізації виробництва. На його думку, конкуренція — багатогранне явище, котре має кілька рівнів. Економічний індивідуалізм забезпечує конкурентність будь-яким формам приватної економіки, у тім числі й монополіям. Монополізація не спотворює економічної інформації і дає поштовх до пошуку нових форм економічної поведінки в межах ринку, породжує конкурентні інновації.

Система приватної власності — головна умова економічної свободи й конкуренції. Доки контроль над власністю розподілено між багатьма, незалежними один від одного, суб’єктами, доти ніхто, у тім числі й держава, не матиме над ними абсолютної влади. Боротьба держави з монопольними утвореннями — це не що інше, як зазіхання не лише на конкурентні форми організації підприємництва, а й на права власників.

Функція держави, за Хайєком, полягає в охороні природного соціального порядку — свободи конкуренції, свободи монополії, свободи вибору, свободи розвитку. Ця функція має здійснюватися через законотворчість, формування суспільних моральних норм, ідеологічне виховання, охорону усталених традицій.

Хайєк заперечує будь-який примус, зовнішнє втручання з боку держави. Це стосується й перерозподілу доходів, оскільки нерівність у доходах є ефективною формою примусу до праці, а отже, до розвитку суспільного виробництва.

Соціальна справедливість, на думку Хайєка, є суто моральною категорією. Вона може існувати лише за умов примусової еконо-міки, «адміністративного деспотизму», що об’єктивно порушує природний соціальний порядок. З погляду ринкової економіки забезпечення соціальної справедливості торує шлях свавіллю, блокує економічну свободу, спотворює ринкові сигнали.

Держава не повинна займатись питаннями соціального страхування, освітою, охороною здоров’я, визначати ставки квартплати чи рівень цін, не повинна надавати соціальних гарантій (максимум, що можна допустити, — це пенсії по старості та допомогу по безробіттю). Людина сама мусить дбати про свій економічний та соціальний добробут.

Координація економічної діяльності, на думку Хайєка, — це проблема вірогідної інформації, і, оскільки інформацію надає ринок через ціноутворення, координація з боку держави призведе до спотворення природної інформації, тим самим провокуючи ірраціональні економічні дії відособлених суб’єктів господарювання.

Хайєк зазначає, що чим більше регулюється суспільство, тим більша кількість людей у ньому користується привілеями гарантованого доходу, що призводить до зміни суспільних цінностей: суспільний статус людини починає визначатися не її працьовитістю і здібностями, а належністю до певної групи забезпечуваних. Стимули активної економічної діяльності будуть підірвані.

Таким чином, економічну концепцію Хайєка побудовано на принципі економічної свободи та невтручання держави в економіку. Економічна роль держави, за Хайєком, полягає в перерозподілі тих засобів, які надано їй у розпорядження. Він рішуче виступає проти бюджетних методів втручання, що призводять до дефіциту, проти розширювальної грошової політики з метою фінансування державних витрат.

Більше того, Хайєк наполягає на обмеженні впливу держави на грошову сферу, а як потужний засіб впливу на економіку пропонує скасувати приватну монополію держави на випуск грошей. Виходячи з класичного визначення функцій грошей, він обгрунтовує ідею випуску цього виду комерційного товару на конкурентних засадах, що, на його думку, уможливить регулювання співвідношення грошей і товарів, обмін яких ці гроші обслуговують. Валюти конкуруватимуть між собою за купівельною спроможністю та паритетом, що й визначатиме обсяги їхньої емісії.

Конкуренція емітентів забезпечить становище, за якого гроші будуть реальним мірилом величини вартості товарів, і закони грошового обігу не порушуватимуться. На грошовому ринку виживатиме лише та валюта, яка найліпше виконуватиме всі функції грошей.

Хайєк сподівається, що в багатовалютній грошовій системі не існуватиме такого явища, як попит на гроші, оскільки валюти не будуть взаємозамінними, а їхні курси не будуть стійкими. Кількісна теорія грошей утратить своє значення, а грошове регулювання — свої засади.

Теорія ділового циклу Хайєка грунтується на постулаті, що ціни на товари в період економічного піднесення зростають швидше, ніж заробітна плата, у зв’язку з чим реальна заробітна плата зменшується. Це створює умови для зростання зайнятості: підприємці віддають перевагу суб’єктивному фактору, замінюючи машини й механізми робочою силою. Попит на інвестиційні ресурси знижується, що призводить до спаду виробництва. Навпаки, за умов спаду рівень реальної заробітної плати зростає (номінальна заробітна плата скорочується повільніше, ніж зменшуються ціни), попит на робочу силу спадає, а відтак зростає інвестиційна активність. І хоч в основу ділового циклу Хайєк покладає інвестиції, він уважає, що саме грошовий фактор визначає інвестиційну політику підприємців. Багатовалютна грошова система, на його думку, зможе стати природним регулятором інвестиційної діяльності, уможливить пом’якшення коливань інвестиційної активності, яка значною мірою залежить від неринкових чинників — політики держави.

Критикуючи концепцію Кейнса, Хайєк зазначає, що політика грошових імпульсів (у Хайєка розширювальна грошова політика) може стимулювати виробництво, оскільки за рахунок помірної інфляції створюється ілюзія зростання доходів. Але це триватиме лише доти, доки безперервне зростання цін залишатиметься для всіх неочікуваним. Однак із часом інфляційні очікування остаточно знищать стимулюючу роль грошових шоків. У цьому разі держава змушена буде нарощувати темпи інфляції з усіма негативними наслідками останньої.

Хайєк наголошує, що коли суспільство хоче мати ефективну економіку — воно мусить розірвати зв’язок між фіскальною і грошовою політикою, зробити незалежними витрати бюджету і грошову масу, позбавити державу права здійснювати емісію грошей та регулювати грошові ринки.

Отже, неоліберальна спрямованість теорії Хайєка полягає в тім, що він пропонує обмежити роль держави виконанням інституціональних (законодавчої, виховної тощо) та охоронної функцій, спрямованих на відновлення дії ринкових механізмів. Соціальні проблеми та їх вирішення державою допускаються лише в тих межах, що визначаються розмірами витратної частини бюджету. Усі члени суспільства мають отримувати лише зароблені доходи, а не очікувати допомоги від суспільства. Соціальна нерівність, на думку Хайєка, є закономірним явищем, яке сприяє розвиткові суспільства. У суспільстві відбувається спонтанний відбір за ознаками життєздатності. Будь-яка форма розподілу доходів є справедливою, якщо вона сприяє розвитку виробництва.

Абсолютизація Хайєком багатьох аспектів лібералізму є скрайнім проявом неокласичних тенденцій в економічній теорії.



 
Главная
Бухгалтерский учет, аудит
Экономика
История
Культурология
Маркетинг
Менеджмент
Налоги
Политэкономия
Право
Страхование
Финансы
Прочие дисциплины
Карта сайта
Правила користування
Продажа баннеров УБС