Главная  - Политэкономия  - Книги  - Історія економічних учень - Корнійчук Л.Я.
Історія економічних учень - Корнійчук Л.Я.
<< Содержание < Предыдущая Следующая >

Теорія трансакційних витрат

Економічна теорія прав власності. Рональд Коуз (1910 р. нар.) — американський економіст англійського походження. 1991 р. він одержав Нобелівську премію за праці з проблем трансакційних витрат — «Природа фірми» (1937), «Проблеми соціальних витрат» (1960). Тоді ці публікації мало кому були відомі. А згодом про них заговорили як про епохальні праці, зокрема статтю «Проблеми соціальних витрат» визнано чи не найбільшим досягненням економічної думки після другої світової війни.

Одна з найважливіших заслуг Коуза полягає в тім, що він визначив і запровадив у науковий обіг таку категорію, як трансакційні*14 витрати (витрати на пошук інформації про ціни, попит, пошук партнерів, укладання контрактів тощо). Це знаменувало появу в інституціоналізмі так званого контрактного підходу до теорії інститутів, що зумовило виникнення нової міждисциплінарної науки: поєднання права, економічної теорії та організації.

*14: {Трансакція (від лат. transactio — звершення) операція, угода (політична, наукова, економічна), що супроводжується взаємними поступками.}

Господарська система — це своєрідно впорядкована система зв’язку між виробниками матеріальних і нематеріальних благ і послуг та споживачами. Координація цього зв’язку, тобто вирішення що виготовляти, як виготовляти, для кого виготовляти, може здійснюватися двома способами: спонтанним, або стихійним порядком і ієрархією.

Спонтанний порядок — це ринок, який виник природним шляхом, у процесі розвитку людської цивілізації. За умов ринкової системи інформацію щодо наявності товарів, цін на них, щодо смаків споживачів розпорошено. За цих умов інформація, необхідна суб’єктам господарювання, може передаватися лише через механізм коливання цін. Пошук інформації (щодо цін, попиту, пошуку партнерів тощо) потребує великих витрат, які Коуз назвав трансакційними.

Іншим способом одержання інформації про те, що, як і для кого виготовляти, є ієрархія, тобто система, коли з одного центру йде низка наказів і доручень до виконавця (виробника). Прикладом ієрархічного порядку був соціалізм, де панувала командно-адміністративна система, і всі накази щодо виробництва й розподілу ресурсів віддавала держава через систему державних органів і партійних інституцій.

Ієрархія має місце в будь-якій фірмі, де керівник віддає накази своїм підлеглим. У фірмі робітники не займаються пошуком інформації, вони одержують наказ. Це забезпечує скорочення трансакційних витрат. Таку саму роль виконує й держава. Відтак може скластись враження, що саме ієрархія, тобто централізоване керівництво, ефективніша, бо потребує менших трансакційних витрат. Насправді це залишається справедливом тільки щодо фірми. Що ж до держави, то вона взагалі не може здійснювати ефективного регулювання всіх економічних процесів. В одному центрі неможливо сконцентрувати всю необхідну інформацію про наявність ресурсів, їх використання, попит, смаки споживачів тощо. Отже, ставити питання, що краще — спонтанне регулювання (ринок) чи ієрархія (фірма, держава), або, як ми часто говоримо, «ринок чи план» — неправомірно. Вирішувати це питання слід з позицій економії трансакційних витрат. Щоправда, це не єдиний критерій, але з економічного погляду надзвичайно важливий.

Скорочення трансакційних витрат, отже, підвищення ефективності функціонування економіки забезпечується існуванням правових норм і їх дотриманням. Зв’язок між юридичними нормами (правами власності) і трансакційними витратами було сформульовано Коузом у його знаменитій теоремі. Коуз зазначав, що визначення прав власності є важливою попередньою умовою ринкових угод. Якби спонтанний, ціновий механізм не передбачав витрат часу й коштів на пошук інформації та укладання контрактів, то не було б і необхід-ності в опрацюванні прав власності (юридичних норм). Але функ-ціонування економіки без трансакційних витрат неможливе. І не випадково американський економіст Дж. Стіглер писав, що світ з нульовими трансакційними витратами такий же страшний, як природний світ без тертя.

У чому ж суть економічної теорії прав власності? Скажемо, пе-редовсім, що, крім Коуза, її опрацьовували А. Алчіан, а згодом Й. Барцель, Д. Норт та інші. Своєрідність цієї теорії полягала в трактуванні власності та її використанні як методологічної й теоретичної основи економічного аналізу. Поняття «власність» прихильники теорії замінили терміном «право власності». Власність є не ресурс сам по собі, а низка прав або принаймні частка права використання ресурсу.

Ця частка включає 11 елементів: право володіння, право користування, право управління, право на дохід і под. Права власності є не що інше, як певні «правила гри», санкціоновані суспільством. Друга особливість теорії права власності полягає в тім, що категорія власності виводиться з проблеми обмеженості ресурсів. Ті ресурси, кількість яких не обмежена, не стають об’єктом власності. З приводу їх використання між людьми не виникає ринкових відносин.

Права власності мають бути чітко визначені, і саме вони стають об’єктом купівлі і продажу. «Якщо права на здійснення певних дій можуть бути куплені, або продані, — пише Коуз, — їх зрештою придбають ті, хто вище цінує даровані ними можливості виробництва або розваг»*15. Отже, чітке визначення прав власності, усунення інших осіб від вільного доступу до ресурсів змінюють і поведінку суб’єктів господарювання. Ці обставини сприяють створенню умов для придбання прав власності тими, хто їх цінує вище і здатний одержувати від них більшу користь. Для ринку не має значення, хто персонально володіє ресурсом. Важливо, щоб був такий власник.

*15: {Коуз Р. Фирма, рынок и право. — М., 1993. — С. 14.}

На думку Коуза, для успішного функціонування ринку важливе значення мають як трансакційні витрати, так і права власності. Якщо трансакційні витрати невеликі, а права власності чітко визначені і виконуються суб’єктами господарювання — ринок здатний до саморегулювання настільки, що може усувати навіть соціально значущі зовнішні ефекти (екстерналії). Зовнішні ефекти — це витрати, або вигоди, зв’язані з економічною діяльністю, що стосуються осіб, які не є учасниками даної ринкової угоди. Наприклад, забруднення навколишнього середовища якимось підприємством, шум аеропор-ту тощо. Той, хто спричиняє ці «ефекти», часто змушує населення збільшувати витрати на охоронні заходи, але далеко не завжди компенсує їх.

Досліджувати цю проблему почав іще англійський економіст А. Пігу. Він доводив, що ринкова система нездатна її розв’язати, оскільки зовнішні ефекти не можна оцінити. Тому він обгрунтував необхідність державного втручання і запровадження спеціального податку на винних. Р. Коуз довів помилковість теоретичних висновків А. Пігу і показав можливість трансформації зовнішніх ефектів у внутрішні витрати учасників ринкової угоди без будь-якого втручання держави. Цей висновок має назву теореми Коуза. Державне втручання не завжди бажане. Воно буде ефективним тоді, коли витрати державного втручання будуть меншими за витрати, зв’язані з нестабільністю ринку.

У мінімізації трансакційних витрат державі теж надається певна роль: прийняття відповідних законів і забезпечення їх дотримання, виробництво суспільних благ, оборона, державний апарат, інфраструктура, соціальні потреби тощо.



 
Главная
Бухгалтерский учет, аудит
Экономика
История
Культурология
Маркетинг
Менеджмент
Налоги
Политэкономия
Право
Страхование
Финансы
Прочие дисциплины
Карта сайта
Правила користування
Продажа баннеров УБС