Главная  - Политэкономия  - Книги  - Історія економічних учень - Корнійчук Л.Я.
Історія економічних учень - Корнійчук Л.Я.
<< Содержание < Предыдущая Следующая >

Теорія «управлінської революції»

Теорія «управлінської революції» — є складовою теорії «народного капіталізму». Її прихильники стверджують, нібито з розвитком акціонерних товариств влада капіталістів-власників слабшає або і зовсім зникає і замінюється владою найманих управлінців — менеджерів. Вони є «довіреними особами народу» і керуються не мотивами прибутку, а суспільними інтересами. З обгрунтуванням цієї концепції виступили американські економісти А. Берлі, Дж. Бернхем, П. Дракер та інші.

Ця теорія теж відображає реальні процеси в розвитку капіталізму: відокремлення капіталу-власності від капіталу-функції, розмежування власності й управлінської діяльності. За домонополістичного капіталізму, коли підприємство було здебільшого індивідуальною власністю й управлінська праця не потребувала глибоких знань, капіталіст сам керував виробництвом. Зі зростанням розмірів виробництва, з виникненням акціонерних товариств капіталісти стали доручати керівництво найманим працівникам. Дехто вбачав у цьому процесі витискування капіталіста не лише із виробництва, що справді має місце, а із суспільства взагалі. Як писав А. Берлі, «...капітал лишається на місці. Також зберігається і капіталізм. Єдиною постаттю, що зникає, є капіталіст»*23. Передовсім буде методологічною помилкою судити про природу підприємств на підставі форми управління. Адже природа підприємства визначається не нею, а формою власності на засоби виробництва. Автори концепції «управлінської революції» ігнорують питання про характер власності. Як власники підприємств капіталісти наймають управляючих, які керують підприємствами в інтересах капіталістів, забезпечуючи їм максимальні прибутки.

*23: {Berle A. The 20-th Century Capitalist Revolution. — N.-Y.,1954. — P. 7.}

Прихильники цієї теорії дипломатично ухиляються від відповіді на те, які саме власники акцій не мають ефективної влади в корпораціях: дрібні чи великі. Оскільки в корпораціях діє основний принцип «одна акція — один голос», то саме великі акціонери мають можливість утримувати в своїх руках усю повноту влади, на свій розсуд розпоряджатися капіталом корпорації і висувати до складу її керуючих тих людей, які охоронятимуть їхні інтереси.

Крім того, вищі верстви управлінського апарату (менеджерів) тісно зв’язані з власниками великого капіталу і часто самі належать до них. Їхні інтереси здебільшого збігаються з інтересами власників. У великій корпорації, отже, відбувається не тільки постійне відокремлення власності від управління, а й зворотний процес — відновлення єдності управління і власності завдяки перетворенню менеджерів на капіталістів.

Проте усвідомленням двоїстості цього процесу справа не обмежується. Критики теорії «управлінської революції» справедливо зазначають, що необхідно з’ясовувати й засоби здійснення контролю. Так, американський економіст Р. Лернер, який критично сприймає концепцію «революції в управлінні», наголошує на необхідності концентрувати увагу не на тім, «які особи контролюють великі корпорації, а на тім, якими засобами здійснюється контроль (володіння акціями чи позиція в керівництві)»*24.

*24: {Larner R. Managerial Control and the Large Corporation. — Cambridge, Mass., 1970. — P. 19.}

Англійський дослідник діяльності великих корпорацій Т. Ніколс підкреслював зростання значення керуючих корпораціями, збільшення їхньої влади, зазначаючи водночас, що юридично вони перебувають на службі в акціонерів, але практично їхня позиція не відрізняється від позиції директорів-власників. Стосовно різних підходів до оцінки проблеми «власність-контроль», Ніколс зауважував: «Теоретики менеджеризму писали про відокремлення або про «розлучення». Значно правильніше буде говорити про «шлюб з розрахунку» між управляючим і капіталістом»*25. Отже, підбиваючи підсумок, можна сказати, що теорії «революції в управлінні» теж притаманна певна еволюція. Вона почала із заперечення влади капіталістів, а закінчила «шлюбом з розрахунку» менеджерів із капіталістами.

*25: {Nicols T. Ownership, Control and Ideology. — London, 1969. — P. 141.}

Водночас не слід вважати, що ця (як і інші) теорія є суто абстрактною розумовою вправою. Її прихильники, як і противники, використовуючи величезний статистичний матеріал, розробляють різні моделі корпорацій, досліджують діяльність різних груп капіталістів у корпорації: одна робить ставку на посилення автономії, зростання корпорації, друга — зв’язана з рухом фіктивного капіталу, з біржею.

Різна орієнтація буржуазії зв’язана з різним рухом реального й фіктивного капіталу, які протистоять один одному, конкуруючи за прибуток. Розмежування груп буржуазії і великих корпорацій за цією ознакою зумовило конфліктний характер процесу «злиття», «поглинання» корпорацій у 60-х — на початку 70-х рр., що позначилося на становищі керуючих корпораціями.

Те, що управлінці мають обмежену владу в корпораціях, підтверджує практика економічного життя 70—90-х рр. Перехід контрольного пакета акцій до іншого власника майже завжди має наслідком заміну менеджерів.



 
Главная
Бухгалтерский учет, аудит
Экономика
История
Культурология
Маркетинг
Менеджмент
Налоги
Политэкономия
Право
Страхование
Финансы
Прочие дисциплины
Карта сайта
Правила користування
Продажа баннеров УБС