Главная  - Политэкономия  - Книги  - Історія економічних учень - Корнійчук Л.Я.
Історія економічних учень - Корнійчук Л.Я.
<< Содержание < Предыдущая Следующая >

Німецька соціал-демократія та націонал-соціалізм

Особливості історичного розвитку Німеччини, її поразка в першій світовій війні, зародження фашизму зумовили своєрідність економічної ідеології німецької соціал-демократії міжвоєнного періоду.

Теоретиками німецької соціал-демократії у цей період були Карл Каутський та Рудольф Гільфердінг, які заперечували революцій-не насильство, протиставляючи диктатуру пролетаріату демократії (парламентаризм, багатопартійність та ін.). Оцінюючи жовтневий переворот в Росії, вони вказували на ту шкоду, якої завдав світовому соціал-демократичному рухові російський більшовизм.

Наслідуючи Каутського та Гільфердінга, німецькі соціал-демократи вважали, що перехід до соціалізму має бути поступовим, ненасильницьким, оскільки передумови переростання капіталізму в соціалізм створюються в ході концентрації та централізації капіталів: саме тоді, завдяки виникненню різноманітних форм участі робітників в управлінні виробництвом, формуються засади демократизації виробництва.

Це положення було обгрунтоване Каутським та Гільфердінгом раніше (напередодні першої світової війни) і відображене в концепції «господарської демократії». Уважалось, що усуспільнення виробництва, зв’язане з виникненням акціонерного капіталу, приводить до встановлення нових, партнерських відносин між робітниками та капіталістами, оскільки робить їх співвласниками. Тому природним є встановлення робітничого контролю над виробництвом, посилення організаційної діяльності фабричних комітетів, втручання профспілок у виробничу політику з метою повного встановлення «господарської демократії».

Ці ідеї розвивали також Ф. Тарнов, Ф. Нафталі, які вважали, що монополізація капіталів, структурна перебудова виробництва та впровадження досягнень науково-технічного прогресу сприятимуть усуненню суперечностей вільного ринку й вільної конкуренції, капіталізм виступатиме в організованій і демократичній формі, керівництво державою стане справою самих виробників, почнеться доба державного планового регулювання виробництва. На сторожі інтересів усього суспільства і кожного його члена, зокрема, стоятиме держава.

У цілому теоретико-економічне обгрунтування шляхів переходу до соціалізму, запропоноване німецькими соціал-демократами, мало чим відрізнялось від ідей австро-марксистів.

Однак на відміну від інших течій соціал-демократії, в ідеології німецьких її представників на початку 30-х рр. сталися радикальні зміни, зумовлені тривалою економічною кризою (Німеччина вийшла з першої світової війни надто ослабленою, щоб швидко подолати розруху, відновити свій економічний потенціал).

1931 р. на Лейпцизькому з’їзді СДПН Фріцом Тарновим (1880—1951), лідером німецьких профспілок, було запропоновано доктрину тимчасової співпраці підприємців і найманих робітників, ідею соціальної злагоди і об’єднання зусиль нації для відбудови економіки. Уже вкотре економічна теорія в Німеччині набувала інституціональних рис, спиралась на особливий менталітет німецької нації.

Німецькі соціал-демократи підтримали профспілкових лідерів і розробили програму виходу з кризи, основними складовими якої були:

— допомога держави збанкрутілим приватним підприємствам через придбання їхніх акцій;

— націоналізація неперспективних підприємств і галузей;

— залучення іноземних інвестицій під державні гарантії;

— розвиток системи державних субсидій та замовлень;

— організація державою системи громадських робіт;

— скорочення тривалості робочого дня з метою підвищення рівня зайнятості;

— значне (майже на чверть) зниження заробітної плати;

— тимчасове призупинення профспілками контролю за дотриманням укладених раніше економічних угод між підприємцями та найманими робітниками.

У деяких рисах ця програма збігалася з економічною програмою Дж. М. Кейнса, яку тоді використовували уряди багатьох країн для подолання кризового стану. Однак суттєвою її відмінністю була відмова від вирішення проблеми ефективного попиту, регулювання ставки процента (оскільки позичковий капітал у Німеччині не відігравав значної ролі в економіці через існування ряду обмежень, характерних лише для цієї країни).

На особливу увагу заслуговує те, що все суспільство свідомо погоджувалося перейти до режиму загальної економії заради відродження виробництва і його наступної соціалізації.

Криза 1929—1930-х рр. була в Німеччині особливо гострою через великі боргові зобов’язання країни за репараційними угодами, брак колоній та з деяких інших причин. Небезпеку становило й безмежне посилення управлінської функції держави, яка поступово, під гаслом «соціалізації суспільства» перетворилася на диктаторську. Інституціоналізм німецької соціал-демократії виродився в націонал-соціалізм, фашизм.

Треба нагадати, що фашизм мав послідовну соціально-економічну програму, яка виходила з основних ідей соціал-демократії: регулювання і планування державою процесу відродження економіки; одержавлення корпорацій та участь у прибутках; визначальна роль нарощування ефективного попиту; мілітаризація економіки як основна ланка розвитку системи громадських суспільних робіт. Фашизм, як і його попередники, відкидав ідею управління суспільством з допомогою механізмів саморегуляції фінансів, ставки процента, бюджетного дефіциту тощо.

Фашистська доктрина заперечувала економічний індивідуалізм і проповідувала ідею підпорядкування одній волі, одному економічному порядку нібито з метою побудови справедливого і багатого, соціально орієнтованого суспільства.

Економічну програму націонал-соціалістів було реалізовано відразу після приходу до влади Гітлера. Відбулося примусове картелізування промисловості та сільського господарства, було скасовано свободу торгівлі та ринків, встановлено контроль над цінами й заробітною платою, централізовано розподіл матеріальних ресурсів та робочої сили, обмежено управлінські функції й управлінські свободи підприємців, запроваджено ізоляціоністську (самозабезпечувальну) та протекціоністську політику, усю владу зосереджено в руках однієї партії.

Характерною рисою економічної політики фашизму було те, що програма реформування економіки значною мірою враховувала новітні досягнення сучасної економічної теорії: державне регулювання ефективного попиту, розвиток системи громадських робіт тощо. Абсолютний авторитаризм також сприяв надзвичайно швидкому й ефективному впровадженню антикризових заходів. Усе це попервах забезпечило значне зростання економічного потенціалу країни, але це піднесення за умов замкнутої тоталітарно керованої економіки не могло тривати довго. Утім фашистський уряд на це і не розраховував, оскільки основою програми націонал-соціалістів були територіальні загарбання.



 
Главная
Бухгалтерский учет, аудит
Экономика
История
Культурология
Маркетинг
Менеджмент
Налоги
Политэкономия
Право
Страхование
Финансы
Прочие дисциплины
Карта сайта
Правила користування
Продажа баннеров УБС