Главная  - Финансы  - Книги  - Фінансова реструктуризація в Україні: проблеми і напрями - Федосов В., Опарін В.
Фінансова реструктуризація в Україні: проблеми і напрями - Федосов В., Опарін В.
<< Содержание < Предыдущая

2.4. Реформування та розвиток банківської системи

Процес створення сучасної банківської системи в Україні, що розпочався ще в рамках СРСР, продовжується і, очевидно, буде продовжуватися досить довго. В умовах економічної нестабільності дуже складно забезпечити стабільність банківської системи. За десять років незалежності в Україні створено близько двохсот банків, збанкрутувало кілька десятків, у тому числі досить великі. Тому, розглядаючи реформи в банківському секторі, необхідно врахувати, що він поступово еволюціонує разом із розвитком економіки.

Ефективна банківська система є однією з головних складових державності і фінансової незалежності. Саме тому до числа перших законодавчих актів незалежної української держави належить і Закон «Про банки і банківську діяльність», яким передбачалося створення дворівневої банківської системи: центральний і комерційні банки. Цей процес розпочався ще в часи перебудови, коли були створені й відокремлені від Державного банку СРСР спеціалізовані комерційні банки. Прийнятий закон проголошував власністю України всі банки, які входили до складу загальносоюзних системних банків, що перебували на території України. При цьому на базі Українського республіканського банку Держбанку СРСР передбачалося створення центрального банку країни — Національного банку України, що за правовим статусом є незалежною фінансовою інституцією.

Створення дієздатного центрального банку — один із найважливіших результатів трансформації фінансової системи України. Проблем на цьому шляху було чимало — відсутність досвіду, кваліфікованих фахівців, технічної бази, незбіг поглядів і дій органів державної влади й управління щодо місця і ролі Національного банку України (НБУ) у фінансовій системі та багато чого іншого. Але всі ці проблеми тією чи іншою мірою були вирішені як завдяки цілеспрямованості керівництва банку, так і за рахунок фінансової і технічної допомоги світового співтовариства і міжнародних фінансових організацій. Нині НБУ достатньо надійно контролює банківський сектор і здійснює дійову грошово-кредитну політику.

У процесі створення НБУ був наділений функціями, властивими всім центральним банкам. Насамперед він став органом, що розробляє і реалізує грошово-кредитну політику держави. Сьогодні в Україні тільки у сфері монетарної політики щорічно формується і затверджується у вигляді офіційного документа комплекс конкретних дій. Не дивно, що і результати, досягнуті в цій сфері, суттєво вирізняються в кращий бік, що є одним із позитивних результатів діяльності НБУ. Крім того, він став координуючим центром банківської системи, здійснюючи реєстрацію банків і видаючи їм ліцензії на виконання банківських операцій. Національний банк представляє інтереси України в міжнародних фінансових організаціях, організовує відносини з центральними банками інших країн, зі світовими фінансовими центрами. Розглянемо, як реалізуються закріплені за НБУ функції.

Основою функціонування центрального банку є його емісійна функція і забезпечення стабільності національної грошової одиниці. Першим кроком у реалізації емісійної функції було введення в о біг з 1992 р. замість радянських рублів україн­ських купоно-карбованців, що мали забезпечувати потреби економіки і громадян. Саме на період використання цієї перехідної валюти припадає пік інфляційних процесів, управляти якими НБУ було дуже складно.

По-перше, на інфляцію домінуючий вплив справляли зовнішні чинники — підвищення цін на енергоносії, які Україна одержувала з Росії. Це було цілком об’єктивним явищем, оскільки до того часу ці ціни були значно нижчими світового рівня. Перехід до ринкових відносин та інтеграція у світовий економічний простір не могли здійснюватися на основі штучно занижених цін. Багатократне ж зростання цін на енергоносії, що переважно надходили з-за кордону, супроводжувалося тисячократним зростанням цін на внутрішньому ринку. У результаті доводилося емітувати дедалі більше і більше грошей, щоб забезпечувати збільшення номінальної маси товарообігу. На грошовому ринку з’явилися купони в 500 000, 1 000 000 і 2 000 000 карбованців. Разом з тим аналіз ситуації свідчить, що не стільки випуск зайвих грошей в обіг породжував інфляцію, скільки зміна масштабу цін потребувала випуску додаткової грошової маси.

По-друге, інфляційні процеси значною мірою залежали від украй незадовільного стану державних фінансів. Величезний дефіцит бюджету в 1992 р. вимагав відповідних джерел фінансування, а системи державного запозичення ще не було. У таких умовах єдиним джерелом фінансування цього дефіциту могли бути тільки кредити НБУ.

У 1995 р. і першій половині 1996 р. ситуація на грошовому ринку стабілізувалася. Ціни на енергоносії практично досягли світового рівня і не могли вже так, як раніше, впливати на стан національної грошової одиниці. Був знижений рівень бюджетного дефіциту, сформована система державного запозичення, проведені основні інституційні перетворення. У цих умовах українські карбованці, що знецінилися, стали певним гальмом на шляху подальших реформ. Тому в другій половині 1996 р. була проведена грошова реформа і введена в обіг повноцінна національна валюта — гривня. До цього моменту були створені і відповідні технічні умови — введена в дію Банкнотна фабрика. Раніше Україна несла значні витрати на друкування своїх грошових знаків за кордоном.
Нині виповнилося шість років використання гривні в обороті. Хоча за цей період вона девальвувала відносно долара США в три рази (в умовах економічної кризи, що тривала, і незбалансованості державних фінансів інакше і не могло бути), уже є всі підстави стверджувати, що Україна має надійну національну валюту. Довіра до гривні усередині країни досить висока. Так, в останні роки темпи зростання вкладів у комерційні банки в гривнях вищі, ніж в іноземній валюті. У 2000—2002 рр. стабілізувалася ситуація на внутрішньому валютному ринку — курс гривні відносно головних валют світу навіть дещо зростає.

Динаміка і структура грошової маси і показники стабільності національної грошової одиниці наведені в табл. 9.

Таблиця 9

Показники грошової маси і стабільності грошової одиниці в Україні (1992—2001 рр.), млн грн*

Показники

1992

1994

1996

1998

2000

2001

Готівка — М0

5

793

4041

7158

12 799

19 465

Кошти на поточних рахун­ках у національній валюті

16

1067

2275

3174

7933

10 309

Грошова маса — М1

21

1860

6316

10 332

20 732

29 733

Строкові кошти у національній валюті і валютні кошти

4

1356

2708

5100

10 655

15 224

Грошова маса — М2

25

3216

9024

15 432

31 387

44 997

Кошти клієнтів за трастовими операціями банків та цінні папери власного боргу банків

341

274

697

558

Грошова маса — М3

25

3216

9365

15 706

32 084

45 555

Індекс цін споживчого ринку,  %

2100

5012

139,7

120

125,8

106,1

Середньорічний курс національної валюти:

 

 

 

 

 

 

— до долара США

?

?

1,83

2,45

5,44

5,30

— до євро (до 1999 р. ECU)

?

?

2,32

2,77

5,03

4,67

* За даними Бюлетеня Національного банку України. — 2002. — № 1.

? Показники курсу українського карбованця непорівнянні з курсом гривні.

Як видно з наведених даних, грошова маса з усіх її складових компонентів неухильно зростає. Разом з тим в Україні постійно ведуться дискусії щодо того, чи достатньо грошей в обігу. Адже рівень монетизації української економіки дуже низький — біля 20 %. У країнах же з розвиненою ринковою економікою він перебуває на рівні 80 %. Не відповідає сучасному рівню розвитку грошового обігу й структура грошової маси. Питома вага готівки, яка в розвинених країнах перебуває на рівні 7 %, все ще дуже висока — у 1998 р. — 45,5 %, у 2000 р. — 39,9, у 2001 р. — 42,7 %.

Таким чином, незважаючи на вагомі позитивні результати у сфері регулювання грошового обігу і досягнуту стабільність грошової од иниці, рано стверджувати, що в Україні немає проблем, пов’язаних із функціонуванням грошового ринку. Вони досить відчутні, але вирішення їх має бути планомірним і поступальним, інакше можна завдати шкоди й економіці (для блага якої може, наприклад, проводитися різке підвищення рівня монетизації), і фінансовій системі в цілому. При цьому вкрай важливо більш тісно ув’язати монетарну політику із завданням економічного зростання. Як зазначав Голова НБУ В. Стельмах, «якщо раніше контроль за грошовою пропози-цією був найважливішим механізмом забезпечення зовнішньої та внутрішньої стабільності гривні, то сьогодні перед Національним банком постає завдання забезпечити адекватність грошово-кредитної політики, яка провадиться, у процесі досягнення цілей загальноекономічного розвитку»*21.

*21: {Стельмах В. Огляд монетарної політики в Україні за 1991—2001 рр. // Вісник Національного банку України. — 2002. — № 7. — С. 8.}

Важливим напрямом діяльності НБУ є виконання разом із Кабінетом Міністрів функцій валютного регулювання і валют­ного контролю. Завдання в цій сфері діяльності також випливають із необхідності забезпечення стабільності національ-ної грошової одиниці. З метою виконання цього завдання за НБУ закріплена відповідальність за такі напрямки валютного регулювання:

нагромадження, збереження і використання валютних резервів;

установлення порядку здійснення розрахунків в іноземній валюті;

видача ліцензій на здійснення валютних операцій;

визначення способів установлення і застосування валютних (обмінних) курсів, фіксування офіційних курсів валют;

складання разом із Кабінетом Міністрів платіжного балансу.

У сфері валютного контролю НБУ здійснює контроль за дотриманням правил проведення валютних операцій на території України і забезпечує виконання функцій валютного контролю уповноваженими банками.

У цілому за роки функціонування НБУ як центрального банку в Україні створена доволі сучасна і надійна система валютного регулювання і валютного контролю. Банку разом з органами державного управління вдавалося контролювати ситуацію на валютному ринку і забезпечувати керованість валют­них курсів. Практично увесь час банк мав достатньо валютних резервів, своєчасно проводив валютні інтервенції, а за необхідності вводив валютні обмеження. Система валютного регулювання і контролю поступово еволюціонувала від адміністративних методів впливу до ринкових механізмів.

За час, що минув, банку вдалося ліквідувати множинність валютних курсів (офіційний курс, курси легального і нелегального ринків), з якими Україна входила в трансформаційний період. Це стало можливим завдяки створенню національного валютного ринку, початок якому поклало відкриття Української міжбанківської валютної біржі. І хоча сьогодні її роль на валютному ринку несуттєва — домінує міжбанківський ринок, вона заклала міцний фундамент валютного ринку України. Певний час, у 1998—1999 рр., НБУ використовував напівадміністративні методи впливу на процеси курсоутворення — установлення валютних коридорів. Подібна система, хоча і мала істотні недоліки, дала змогу контролювати курс національної валюти в дуже складний період після фінансової кризи. Нині НБУ встановлює офіційний курс гривні відносно основних світових валют (долар США, євро) і до російського рубля на підставі середнього курсу купівлі-продажу, котрий складається на міжбанківському валютному ринку.

За роки свого існування НБУ зумів налагодити надійне функціонування банківської системи України, виконуючи функ­ції банківського нагляду і банку банків. Створена система банківського нагляду в цілому відповідає тим стандартам, які існують у країнах із розвиненою ринковою економікою. У її основу покладено економічні нормативи, установлені для комер­ційних банків:

розмір капіталу банку;

мінімальний розмір статутного капіталу;

платоспроможність;

достатність капіталу банку;

миттєва ліквідність;

загальна ліквідність;

співвідношення високоліквідних активів і робочих активів;

максимальний розмір ризику на одного позичальника;

максимальний розмір великих кредитів;

максимальний розмір кредитів, гарантій і поручительств, наданих одному інсайдеру;

максимальний сукупний розмір кредитів, гарантій і поручительств, наданих інсайдерам;

максимальний розмір наданих міжбанківських позичок;

норматив отриманих міжбанківських позичок;

інвестування;

загальна відкрита валютна позиція банку;

довга (коротка) відкрита валютна позиція у вільно конвертованій валюті;

довга (коротка) відкрита валютна позиція в неконвертованій валюті;

довга (коротка) відкрита валютна позиція по всіх банківських металах.

Система банківського нагляду побудована в Україні на основі вимог Базельського комітету. Вона включає ліцензування і струк­турування, пруденційні вимоги і регулюючі заходи, методи постійного банківського нагляду і контролю. На цей час у стру­ктурі НБУ створені підрозділи, що здійснюють виїзне інспектування і безвиїзний контроль, проводять роботу з проблемними банками. Упроваджено міжнародні стандарти бухгалтерського обліку і фінансової звітності, що дають можливість проводити всебічний і об’єктивний аналіз діяльності комерційних банків.

Важливе значення для банківської і фінансової систем має виконання НБУ функції кредитування комерційних банків, тобто функції банку банків. Якщо спочатку взаємовідносини НБУ з комерційними банками мали переважно адміністративний характер на основі здійснюваної кредитної емісії і розподілу її між окремими банками, то з середини 90-х років почали застосовуватися ринкові механізми. З 1995 р. була впроваджена практика кредитних аукціонів з продажу кредитів комерційним банкам для кредитування підприємств, які потребують державної фінансової допомоги. У 1996 р. почали використовувати ломбардне кредитування під заставу державних цінних паперів і операцій РЕПО.

НБУ вдалося створити сучасну систему електронних міжбанківських розрахунків, яка дає змогу надійно здійснювати і контролювати грошові потоки в країні. При цьому була модер­нізована як організація проведення розрахунків, так і техніка (ще лише трохи більше десяти років тому комп’ютерів у банках практично не було і домінували ручні технології). Використовуються прогресивні технології «операційний день банку», система «клієнт-банк». НБУ і низка найбільших комерційних банків є абонентами міжнародної системи SWIFT.

Важливу роль у фінансовій системі України НБУ відіграє як фінансовий агент уряду. Він здійснює операції з розміщення облігацій внутрішньої державної позики шляхом проведення аукціонів, виконує функції депозитарію щодо них, контролюючого органу і дилера на вторинному ринку. НБУ забезпе­чує обслуговування державного зовнішнього боргу. Велика роль належить йому і в організації касового виконання бюджету, що здійснюється через уповноважені банки.

Таким чином, Національний банк України виконує весь спектр функцій і операцій, властивих центральним банкам у сучасних умовах. Він став важливою ланкою і координуючим центром не тільки банківської, а й усієї фінансової системи України.

Перехід до ринкової економіки вимагав кардинальної зміни принципів і засад функціонування комерційних банків. Реформування в цьому секторі фінансової системи проходило за двома основними напрямами:

перетворення колишніх галузевих державних банків у незалежні фінансові інституції, які у своїй діяльності повинні орієнтуватися на вимоги і закони ринку, а не бути державними розподільниками ресурсів;

формування конкурентного середовища на ринку банківських послуг.

Процес реструктуризації банківської системи почався в часи перебудови. Саме тоді був закладений фундамент нинішніх системних банків, що мають розгалужену мережу по всій країні: Промінвестбанку України, Укрсоцбанку , банку «Україна» і Ощадного банку. У перші роки незалежності було проведено їх акціонування, хоча ці процеси відбувалися по-різному. Наприклад, Промінвестбанк став закритим, а банк «Україна» — відкритим акціонерним товариством. З набуттям банками нового статусу вони дістали і набагато більше фінансової незалежності. Разом з тим держава не відразу віддала всі нитки контролю над їх діяльністю, зберігаючи певний час за собою частину акціонерного капіталу. Основними акціонерами банків у період їх створення були юридичні особи, потім істотно збільшилася частка фізичних осіб на основі проведення додаткових емісій акцій.

Спочатку зазначені системні банки створювалися як спеціалізовані в певних галузях: Промінвестбанк — промисловість, транспорт, енергетика, будівництво; банк «Україна» — агропромисловий комплекс; Укрсоцбанк — соціальна сфера і житлово-комунальне господарство. Проте за статутом усі вони були універсальними банками і поступово їх галузева спеціаліза­ція перетворилася скоріше в девізну, ніж реальну і, по суті, залишилася тільки в їхніх назвах.

Взаємовідносини держави зі своїми колишніми банками розвивалися, на перший погляд, досить спокійно. Спочатку держава віддала адміністративні важелі управління. Потім поступово знизилася залежність від держави, яка визначалася її часткою в акціонерному капіталі. Проте це зовсім не означало, що держава не робила тиску на ці банки як прямими, так і непрямими способами, впливаючи на їхню кредитну політику. Чим більшим був цей вплив, тим гіршими результати. Так, оголошене в 2001 р. банкрутство одного із системних банків — банку «Україна» викликано цілим комплексом причин, серед яких істотну роль відіграє видача незабезпечених кредитів під тиском і під гарантії уряду, що залишилися непогашеними. Досі існує практика «закликів» кредитувати ту або іншу галузь. Керівництво країни обіцяє «розібратися» із банкірами, чому такі високі ставки за кредитами і т. п.

Як показала практика, банківська система не може ефектив­но працювати, виконуючи під тиском розпорядження згори. Це в корені суперечить суті і ролі комерційного банку в ринковій економіці. Проте рецидиви адміністративно-командної системи особливо чітко проявилися саме в банківському секторі. Безумовно, цей тиск на банки не оформлювався жодними документами — указами, розпорядженнями, постановами і т. п. Але він був істотним і значно уповільнив розвиток банківської системи, оскільки постійно підривав її основу — ресурсний потенціал. Сьогодні сукупна маса ресурсів усієї банківської системи України менша обсягу ресурсів одного середнього європейського банку. Зрозуміло, що в таких умовах комерційні банки виконували і досі виконують здебільшого суто технічні функції розрахунково-касового обслуговування клієнтів, а не роль фінансових центрів.

Як бачимо, процес реформування колишніх державних бан­ків та їх адаптації до ринкових умов відбувався дуже болісно. Вони сприймалися скоріше як грошові резервуари, звідки можна і треба брати гроші, навіть не задумуючись про їх повернення. Можливо, це і не економічне пояснення, але воно правильно відбиває сутність того, що відбувалось. При цьому начебто і є цілком логічне пояснення — адже всі ці гроші ще вчора були державними. Якщо, крім цього, врахувати, що саме системні банки досі є основою банківської системи, то можна зрозуміти, наскільки подібна політика негативно позначилася на ній у цілому. Так, уперше за роки незалежності 2000 фінансовий рік завершився збитками банківської системи.

Не менш складним, ніж роздержавлення системних банків, виявилося завдання формування конкурентного середовища в банківському секторі на основі створення нових банків. І хоча за десять років незалежності було відкрито більше 200 банків, справді конкурентоспроможними в масштабах усієї країни стали лише одиниці — банк «Аваль» і «Приватбанк». Інші можна умовно розділити на дві групи: банки, котрі прагнуть до розширення своєї діяльності, і так звані «кишенькові» банки. У першій групі є досить перспективні банки — Правексбанк, «Надра», ВаБанк, АЖІО, «Фінанси і кредит» та ін. Але поки що обсяги їхніх статутних капіталів і залучених ресурсів незначні, що не дає їм можливості зайняти міцне становище на ринку банківських послуг. На жаль, досвід розвитку банківської системи України свідчить, що банки, навіть здавалося б досить стабільні, можуть збанкрутувати — банки «Інко», «Відродження», «Градобанк» та ін.

Стосовно «кишенькових» банків необхідно зазначити, що вони, по суті, не виконують функцій фінансових інституцій, які забезпечують фінансовими ресурсами потреби економіки. Вони створюються окремими корпоративними об’єднан­нями для забезпечення своїх потреб, їх мета — не випустити з-під контролю свої ресурси. Особливої біди в цьому немає, але, ще раз підкреслимо, — це не банки в широкому розумінні цього слова, оскільки вони функціонують у строго окресленому й обмеженому просторі. А раз так, то не розв’язується сповна завдання формування конкурентного середовища — «кишенькові» банки скоріше створюються з протилежною метою.

Динаміка розвитку і структура банківської системи характеризуються такими показниками (табл. 10):

Таблиця 10

Розвиток банківської системи України (1992—2001 рр.)*

Показники

1992

1994

1996

1998

2000

2001

Кількість банків на кінець року за реєстром НБУ

133

228

229

214

195

189

Кількість зареєстрованих протягом року банків

60

28

10

3

1

3

Кількість ліквідованих протягом року банків

3

11

11

16

9

9

Структура банківської системи

а) за формами власності:

 

 

 

 

 

 

— державні

2

2

2

— акціонерні, усього

159

177

178

169

164

У тому числі:

 

 

 

 

 

відкриті

96

125

125

120

115

закриті

63

52

53

49

49

товариства з обмеженою відповідальністю

67

50

34

26

25

б) за розмірами оплаченого статутного капіталу (діючі банки), млн дол. США:

 

 

 

 

 

 

— до 0,5

193

20

2

2

?

— від 0,5 до 1,5

20

100

64

17

?

— від 1,5 до 3

4

35

66

59

?

— від 3 до 5

1

17

19

45

?

— від 5 до 40

2

13

26

31

?

— понад 40

3

1

?

* За даними Бюлетеня Національного банку України. — 2002. — № 1.

? У 2001 р. змінено інтервали групування банків: до 3 млн дол. США — 52 банки; від 3 до 5 — 52; від 5 до 10 — 30; від 10 до 20 — 13 і понад 20 млн дол. США — 5 банків.

З таблиці видно, що до середини 90-х років спостерігалася тенденція зростання чисельності банків: максимальна їх кількість була зареєстрована в 1995 р. — 230, потім банківська система почала скорочуватися. Причиною закриття банків були фінансові проблеми і невиконання встановлених НБУ вимог. У структурі банківської системи за формами власності переважають акціонерні товариства (у 2000 р. — 91 %). Нині два державні банки — Ощадний і Експортно-імпортний також перетворені в державні акціонерні товариства.

Найважливішою з погляду стабільності і надійності банківської системи є її структура за розмірами оплаченого статутного капіталу. Загальна тенденція удосконалення цієї структури позитивна. Так, якщо в 1994 р. переважна частина банків — 193 із 220, тобто 88 % функціонуючих, — мали оплачений капітал менше 0,5 млн дол. США (це не просто мала, це мізерна сума для банку), то в 2000 р. таких банків залишилося тільки два. Небагато також залишилося банків і з капіталом до 1,5 млн дол. США — всього 17. За підсумками 2001 р. переважна частина банків (54) мають статутний капітал у межах від 3 до 5 млн дол. і 37 банків — від 5 до 10 млн дол. Разом з тим якщо у 1996 р. було три банки з обсягом капіталу понад 40 млн дол., то в 1998 р. таким був лише один банк, а після 2000 р. таких банків не залишилося зовсім. Отже, відбувається процес усереднення банків за загального підвищення середнього розміру оплаченого статутного фонду, який у 2000 р. по функціонуючих банках становив 4,4 млн, а в 2001 р. — 5,6 млн дол. США.

Безумовно, описані тенденції загалом мають позитивний характер. Цьому сприяли зусилля як самих банків, що здійснювали додаткові емісії акцій і забезпечували їх розміщення, так і постійний контроль і жорсткі заходи впливу в цій сфері з боку НБУ. Так, передбачається збільшення до 2005 р. мінімального розміру статутного капіталу до 5 млн євро. Разом з тим, розуміючи, що для України цей норматив цілком обґрунтований, слід враховувати, що сама по собі ця сума дуже незначна.

Розглядаючи трансформаційні процеси в банківській системі, необхідно зазначити, що, як і всі суб’єкти підприємницької діяльності, банки цілком адаптувалися до нових умов і реалій комер­ційної діяльності. Водночас є певні особливості, на яких уже акцентувалася увага. Поки що не всі банки, будучи юридично незалежними, вийшли з-під впливу держави, а це підриває комер­ційні засади їх функціонування. В усьому ж іншому результати діяльності залежать від зусиль банку, від того, наскільки він адаптувався до умов ринку, зумів виробити правильну стратегію і дійову тактику в мобілізації ресурсів та їх розміщенні. Проаналізуємо з цих позицій потенціал і напрями діяльності комерційних банків України. Дані, що характеризують їхні ресурсні можливості, наведені в табл. 11. До складу власних ресурсів віднесено весь прибуток банків як потенційний ресурс, хоча реальним ресурсом є нерозподілений прибуток (даних про його суму немає). У складі ресурсів не враховано кредити, залучені на міжбанківському ринку, оскільки вони відображають лише їх перерозподіл в межах банківської системи, та рефінансування комерційних банків Національним банком України, яке на даний час практично не відіграє відчутної ролі — у 2001 р. сума рефінансування становила 0,3 млрд грн, тобто менше 1 %.

Як свідчать наведені у табл. 11 дані, ресурсний потенціал банківської системи України дуже незначний — на початок 2002 р. близько 6 млрд дол. США. І хоча протягом останнього року він зріс майже на 2 млрд дол., тобто в півтора рази, він просто непорівнянний із потребами економіки України. Динаміка обсягу і структури ресурсів комерційних банків характеризується в цілому позитивними змінами. За період із 1995 р. до 2001 р. (даний період є достатньо репрезентабельним, оскільки в ці роки відносно стабілізувалася національна грошова одиниця) загальний обсяг ре­сурсів комерційних банків (у порівнянному обчисленні) зріс удвічі, а залучених — у 2,4 раза. У результаті змінилися пропорції між власними і залученими ресурсами: у 1995 р. — 28 % : 72 %, у 2000—2001 рр. — 17 % : 83 %, що набагато ближче до співвідношення, яке характерне для комерційних банків у розвинених країнах.

Таблиця 11

ДИНАМІКА РЕСУРСІВ КОМЕРЦІЙНИХ

БАНКІВ УКРАЇНИ (1995—2001 рр.), млрд грн*

Види ресурсів

1995

1996

1997

1998

1999

2000

2001

Власні ресурси:

— номінальний обсяг

1,67

2,17

2,75

2,55

3,42

3,64

5,12

— обсяг з урахуванням інфляції

?

1,56

1,78

1,38

1,55

1,31

1,74

У тому числі:

 

 

 

 

 

 

 

1. Оплачений статутний фонд:

 

 

 

 

 

 

 

— номінальний обсяг

0,54

1,10

1,64

2,10

2,91

3,67

4,58

— обсяг з урахуванням інфляції

?

0,79

1,06

1,14

1,32

1,32

1,56

2. Чистий прибуток

 

 

 

 

 

 

 

— номінальний обсяг

1,13

1,07

1,11

0,45

0,51

–0,03

0,53

— обсяг з урахуванням інфляції

?

0,77

0,72

0,24

0,23

–0,01

0,18

Залучені ресурси:

— номінальний обсяг

4,29

5,15

6,36

8,28

12,15

18,58

25,48

— обсяг з урахуванням інфляції

?

3,68

4,13

4,48

5,53

6,71

8,68

У тому числі:

 

 

 

 

 

 

 

1. Кошти підприємств

 

 

 

 

 

 

 

— номінальний обсяг

3,67

3,92

4,06

5,19

7,07

12,00

14,40

— обсяг з урахуванням інфляції

?

2,80

2,64

2,81

3,58

4,33

4,91

2. Вклади населення:

 

 

 

 

 

 

 

— номінальний обсяг

0,62

1,23

2,30

3,09

4,28

6,58

11,08

— обсяг з урахуванням інфляції

?

0,88

1,49

1,67

1,95

2,38

3,77

Усього:

— номінальний обсяг

5,96

7,32

9,11

10,83

15,57

22,22

30,60

— обсяг з урахуванням інфляції

?

5,24

5,91

5,86

7,08

8,02

10,42

* За даними Бюлетеня Національного банку України. — 2002. — № 1.

Важливим позитивним моментом структурних змін у складі ресурсної бази стало збільшення питомої ваги вкладів фізичних осіб, про що свідчать дані, наведені на діаграмі (рис. 12).

Структура ресурсів, залучених комерційними банками України

Рис. 12. Структура ресурсів, залучених комерційними банками України

Причому зміни, що відбулися, стосуються не стільки арифметичних пропорцій, скільки додаткового припливу реальних ресурсів, що перебувають переважно на строкових вкладах. На відміну від цих ресурсів кошти юридичних осіб і так перебувають у банках, і в основному на поточних рахунках, тобто це найбільш ризиковані пасиви. Разом з тим пропорції між вкладами юридичних і фізичних осіб, які в останні п’ять років стабілізувалися, ще далекі від тих, що характерні для західних банків, де переважають, і досить істотно, вклади фізичних осіб.

Основним напрямом активних операцій банків України є кредитна діяльність, обсяги і динаміка якої відображені в табл. 12.

Таблиця 12

Обсяги кредитів, виданих банками України

(заборгованість на кінець року), млрд грн*

Види ресурсів

1995

1996

1997

1998

1999

2000

2001

Усього видано кредитів:

— номінальний обсяг

8,47

11,26

13,16

16,64

21,79

30,14

38,71

— обсяг з урахуванням інфляції

?

8,04

8,55

8,99

9,90

10,90

13,18

У тому числі за номінальним обсягом:

 

 

 

 

 

 

 

а) у національній валюті

6,17

7,67

8,77

8,73

9,39

13,92

19,22

б) в іноземній валюті

2,30

3,59

4,39

7,91

12,40

16,22

19,49

Із загальної суми:

1. Кредити, надані органам державного управління:

 

 

 

 

 

 

 

— номінальний обсяг

4,39

5,81

5,83

7,68

9,86

10,85

10,74

— обсяг з урахуванням інфляції

?

4,15

3,78

4,15

4,48

3,92

3,66

2. Кредити, видані НБУ:

 

 

 

 

 

 

 

— номінальний обсяг

4,39

5,81

5,85

7,73

9,89

10,89

10,72

— обсяг з урахуванням інфляції

?

4,15

3,80

4,18

4,49

3,94

3,65

3. Кредити, видані комерційними банками в економіку:

 

 

 

 

 

 

 

— номінальний обсяг

4,08

5,45

7,29

8,85

11,78

19,12

27,79

— обсяг з урахуванням інфляції

?

3,89

4,73

4,78

5,35

6,91

9,47

З них за номінальним обсягом:

 

 

 

 

 

 

 

а) фінансовий сектор

0,01

0,01

0,09

0,10

0,18

0,17

б) нефінансовий сектор

3,94

5,24

6,95

8,07

10,76

17,86

26,06

в) домашні господарства

0,13

0,20

0,34

0,67

0,90

1,06

1,53

г) некомерційні організації

0,02

0,02

0,02

0,03

* За даними Бюлетеня Національного банку України. — 2002. — № 1.

Наведені дані відображають тенденцію до нарощування масштабів кредитування як у номінальному, так і в порівнянному (з урахуванням інфляції) обсязі. При цьому простежується і певний взаємозв’язок між кредитною активністю й економічною динамікою. Так, у 2000 р. обсяги виданих кредитів в економіку порівняно з 1999 р. (у порівнянному обчисленні) зросли на 29 %, а зафіксоване зростання ВВП — на 5,9 %, а в 2001 р. відповідно на 37 і 9,1 %. Більш прискорене зростання кредитів в іноземній валюті до 2001 р. було пов’язане з розвитком міжнародних торговельних зв’язків українських підприємств. У 2001 р. пропорції між кредитуванням у національній та іноземній валютах вирівнялись.

Поступово удосконалюється структура кредитних вкладень, що пов’язано зі швидшими темпами зростання кредитування економіки і скороченням у порівнянному виразі обсягів кредитування органів державного управління. Якщо у 2000 р. відволікання ресурсів на обслуговування потреб уряду становило більше третини обсягів кредитування — 36 %, а в 1996 р. воно перевищувало половину кредитних вкладень, то в 2001 р. скоротилось до 28 % (рис. 13). При цьому слід зазначити, що основним кредитором уряду в останні роки є НБУ, а частка комерційних банків у цих кредитах перебуває в межах 1—2 %. Комерційні банки мають також вкладення в державні цінні папери, які після фінансової кризи 1998 р. різко скоротилися: у 1998 р. — 11,9 %, у 1999 р. — 5,1, у 2000 р. — 2,4, у 2001 р. — 3,7 %. Таким чином, відволікання ресурсів комерційних банків на потреби уряду нині зведено до мінімуму.

Кредитування комерційними банками потреб економіки є основним напрямом їхньої діяльності, що видно з графіка на рис. 14 (на графіку відображене відношення виданих кредитів і вкладень у цінні папери та довгострокових вкладень до загальної суми ресурсів, які використовувались комерційними банками з урахуванням кредитів, залучених на міжбанківському ринку).

З одного боку, постійне зростання питомої ваги кредитів в економіку, особливо в період кризи, — явище позитивне, оскільки гроші «працюють» на забезпечення розв’язання основного завдання — виробництва ВВП. Але, з іншого боку, це характеризує невисокий рівень розвитку фінансового ринку. Особливих альтернатив кредитним операціям, незважаючи на їх високу ризикованість, поки що немає. Подібна структура активних операцій комерційних банків України суттєво відрізняється від тієї, яка нині склалася в країнах із розвиненою ринковою економікою.

Структура кредитів, виданих банками України

Рис. 13. Структура кредитів, виданих банками України

У цілому процеси, що зображені на графіку (рис. 14), характеризують позитивні зрушення у функціонуванні банківської системи. Насамперед значно підвищився рівень продуктивного використання ресурсів — у 2001 р. видані кредити та вкладення в цінні папери і довгострокові вкладення банків становили 96 % від загальної маси ресурсів, яка перебувала в розпорядженні банків, тоді як у 1995 р. вони становили лише 55 %, а у 1999 р. — 81 %. Це свідчить про певне поліпшення фінансового стану комерційних банків, що не потребує спрямування ресурсів на підтримання їх ліквідності. Також це відображає процес скорочення міжбанківського обігу ресурсів: з одного боку, залучення міжбанківських кредитів збільшує ресурси окремих банків, але, з іншого боку, ці кредити є відволіканням ресурсів від кредитних та інвестиційних вкладень в економіку.

< img src="/imag/Fin/Fed_Restr/image024.gif" alt="Питома вага кредитів, виданих в економіку, у загальному обсязі ресурсів комерційних банків України" />

Рис. 14. Питома вага кредитів, виданих в економіку, у загальному обсязі ресурсів комерційних банків України

Одним із ключових напрямів функціонування банківської системи є процентна політика. Динаміка процентних ставок характеризує розвиток ситуації на кредитному ринку і врівноваженість попиту і пропозиції. Безпосередній вплив на цей ринок справляє грошово-кредитна політика держави, яку центральний банк реалізує через один із найважливіших інструментів — облікову ставку. Розвиток ситуації на кредитному ринку України характеризується такими процесами (рис. 15).

Як видно з графіка, ціна грошей в Україні, незважаючи на загальну тенденцію зниження рівня процентних ставок, тривалий час залишалась досить високою. Попри велику потребу підприємств у ресурсах, доступ до них унаслідок подібної процентної політики істотно обмежений. Користуватися кредитами під такі проценти можна або у разі дуже високого рівня рентабельності, або за високої швидкості оборотності коштів, що скорочує терміни користування кредитами. Безумовно, на високий рівень ставок впливають інфляційні процеси. Проте існуючий рівень процентних ставок відбиває насамперед реальну ситуацію в еконо­міці України, вкладенням у яку притаманний високий ризик. Знизити ж цей ризик ні прямим адміністративним впливом, ні за допомогою облікової політики неможливо.

Динаміка процентних ставок на кредитному ринку України

Рис. 15. Динаміка процентних ставок на кредитному ринку України

З графіка також видно, що хоча тенденції в динаміці облікової ставки НБУ і процентних ставок за кредитами комерційних банків збігаються, усе ж не завжди є пряма залежність між ними. Крива процентних ставок за кредитами має більш плавний характер, спрямований у бік їх зниження, тоді як динаміці облікової ставки властива стрибкоподібність. Звідси можна зробити висновок, що вплив облікової ставки на процентні ставки за кредитами незначний. Кожний із цих показників розвивається як би сам по собі, а отже, політика НБУ в цьому напрямі недостатньо ефективна.

Велике значення в процентній політиці має встановлення обґрунтованого рівня маржі. Розглянемо співвідношення між процентними ставками за кредитами і депозитами на рис. 16 (для забезпечення порівнянності візьмемо період після завершення гіперінфляції). У процесі зниження рівня процентних ставок за кредитами поступово знижувалася і банківська маржа: у 1995 р. — 45,9 %, у 1996 р. — 42,7, у 1997 р. — 30,9, у 1998 р. — 25,8, у 1999 р. — 26,2 і в 2000 р. — 21,9, у 2001 р. — 16,2 %. Проте її рівень усе ще дуже високий і визначається не стільки прагненням банків до одержання високого прибутку, скільки об’єктивними чинниками.

Динаміка процентних ставок за кредитами і  депозитами комерційних банків

Рис. 16. Динаміка процентних ставок за кредитами і депозитами комерційних банків

По-перше, обсяги кредитних операцій не настільки великі, щоб цей чинник був основним у формуванні прибутку. Тому банки змушені установлювати високу маржу з метою забезпечення одержання прибутку, достатнього для їх розвитку. Тоб­то те, що не доодержується через незначні обсяги кредитування, компенсується за рахунок чинника маржі.

По-друге, НБУ установив високі резервні вимоги до комерційних банків, що визначає необхідність одержання прибутку, достатнього і для формування резервів, і для забезпечення потреб банків. У цілому високий рівень маржі відбиває складну ситуацію в банківській системі України, яка, нагадаємо, незважаючи на маржу понад 20 %, закінчила 2000 р. зі збитками. Без нарощування банківського капіталу, без розширення мобілізації залучених ресурсів вирішити проблему зниження рівня процентних ставок за кредитами, а це дуже необхідно для активізації процесів фінансового забезпечення потреб економіки, буде дуже складно.



 
Главная
Бухгалтерский учет, аудит
Экономика
История
Культурология
Маркетинг
Менеджмент
Налоги
Политэкономия
Право
Страхование
Финансы
Прочие дисциплины
Карта сайта
Правила користування
Продажа баннеров УБС