Главная  - Прочие дисциплины  - Книги  - Розміщення продуктивних сил України - Дорогунцов С.І.
Розміщення продуктивних сил України - Дорогунцов С.І.
<< Содержание < Предыдущая Следующая >

2. ТРАДИЦІЙНІ І НОВІ МЕТОДИ ВИВЧЕННЯ РОЗМІЩЕННЯ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ

До числа специфічних методів науки про розміщення продуктивних сил і територіальної організації народного господарства належать як традиційні, так і нові. До основних з них слід віднести:

  • вивчення конкретного підприємства і аналіз його господарської діяльності, виробничого потенціалу, технологічних особливостей, складності виробничого процесу, зв’язків по поставках сировини і реалізації готової продукції, енергетичної і кадрової забезпеченості, можливостей збільшення потужностей, перспективності розвитку тощо;
  • вивчення елементарної системи виробництва, до складу якої входить підприємство;
  • вивчення галузевого розміщення продуктивних сил і галузевої структури господарства міста, району, області, країни. Для цього галузі диференціюються на добувні і обробні. Галузі обробної промисловості поділяються на: 1/ галузі, що тяжіють до джерел дешевого палива і електроенергії; 2/ галузі, що розвиваються головним чином біля джерел сировини; 3/ галузі, підприємства яких тяжіють до населених пунктів і районів зосередження резервів трудових ресурсів або наявності кваліфікованих кадрів; 4/ галузі, підприємства яких тяжіють до районів споживання їх продукції;
  • виявлення і вивчення промвузлів, ТВК і АПК як основ територіальної організації виробництва;
  • картографування територіальних аспектів розвитку і розміщення продуктивних сил, формування економічних районів. За допомогою тематичних економічних карт розкриваються особливості розміщення промислових підприємств, центрів, галузей, промислових районів, їх взаємозв’язки щодо сировини і поставок продукції; покриття території країни або району мережею транспортних шляхів, лініями електропередачі та ін. Карта може бути використана як логічна образно-знакова модель території з сучасним розміщенням виробництва, транспорту, невиробничої сфери, розселенням людей та ін.;
  • економічне районування як найважливіший метод науки про розміщення продуктивних сил, систематизацію складної інформації, удосконалення територіальної організації народного господарства і його управління. Науково обгрунтована мережа економічних районів дає змогу визначити основні напрями найбільш раціонального використання ресурсів в кожному з них шляхом утворення територіально-виробничих комплексів, визначення галузей їх спеціалізації в народному господарстві країни і перспектив розвитку;
  • порівняльний метод, за допомогою якого на основі аналізу статистичних даних і основних економічних показників визначається місце галузі серед інших галузей району чи серед інших районів;
  • статистичні методи, зокрема такі, як: групування статистичних показників, розрахунки середніх величин, розрахунки відповідних показників на 100 або на 1000 чол., розрахунки динамічних рядів у натуральних числах та в процентах і визначення на їх основі темпів зростання, приросту тощо;
  • вивчення і визначення територіально-виробничих комплексів регіонів за допомогою методу енерговиробничих циклів, який розкриває ланцюговий зв’язок підприємств від видобутку сировини до виробництва готової продукції, включаючи і обслуговуючі цю групу підприємства та наукові установи;
  • балансовий метод, що широко використовується при аналізі розвитку і розміщення продуктивних сил.

Особливо слід підкреслити значення балансового методу. На його основі визначають обсяги виробництва по галузях, рівень розвитку окремих галузей, співвідношення між ними, зміни в їх розміщенні. На основі балансових розрахунків у розрізі економічних районів по масових видах продукції, яка є предметом міжрайонного вантажообігу, визначається необхідність розвитку того чи іншого виду транспорту, а також удосконалення мережі шляхів сполучення. Для уточнення економічно доцільних масштабів розвитку виробництва в регіонах потрібна розробка балансів районних ресурсів, оцінка можливостей районів по трудових, паливно-енергетичних, земельних, водних ресурсах. Територіальні баланси розробляються і по продукції, яка випускається і споживається на даній території усіма підприємствами незалежно від їх галузевої приналежності і відомчої підпорядкованості.

Для вирішення питань раціонального розміщення продуктивних сил в межах країни та міжрайонного обміну потрібні балансові розрахунки у розрізі економічних районів по паливу, чорних металах, будівельних матеріалах та інших масових видах промислової і сільськогосподарської продукції. На основі балансового методу визначаються пропорції у виробництві та розподілі різноманітних ресурсів. Він є одним з основних методів планування розвитку і розміщення продуктивних сил. Велике значення мають орієнтовні балансові розрахунки, які широко використовуються при розробці довгострокових галузевих схем розміщення виробництва і генеральних схем розвитку і розміщення продуктивних сил країни і регіонів.

На особливу увагу заслуговує використання методу територіальних пропорцій у розміщенні виробництва. Пропорції — це певна відповідність частин між собою і цілим, співвідношення між складовими частинами. Для великої за територією держави життєво важливе значення має територіальна структура виробництва, співвідношення галузевих і територіальних пропорцій у процесі комплексного розвитку і розміщення народного господарства. Метод територіальних пропорцій застосовується у виробничій і в невиробничій сфері народного господарства як для забезпечення ефективності використання сприятливих умов і факторів розвитку регіонів, так і для оцінки їх участі у розподілі і споживанні створених матеріальних благ.

Міжгалузеві і територіальні пропорції в розвиткові і розміщенні продуктивних сил нерозривно пов’язані між собою. Зміни в галузевих пропорціях народного господарства тягнуть за собою відповідні зміни в територіальній структурі.

Визначення науково обгрунтованих пропорцій і темпів розвитку господарства включає ряд важливих питань, які впливають на особливості розміщення продуктивних сил. До них відносять: співвідношення першого і другого підрозділів суспільного виробництва, співвідношення промисловості, сільського господарства і транспорту, співвідношення між галузями промисловості тощо.

Вивчення територіальних пропорцій і особливостей розміщення виробництва пов’язано перш за все з розмірами території країни та з різноманітністю природних і економічних умов в різних її частинах.

Так, на території України основна частка енергетичних, рудних ресурсів і виробничого потенціалу знаходиться в лівобережній частині, а правобережна і південна частини є менш індустріально розвинуті. В таких умовах особливе значення має визначення раціональних пропорцій у подальшому промисловому розвитку східних, західних і південних регіонів України. Від цього великою мірою залежить економічна ефективність використання природних і трудових ресурсів та ефективність капітальних вкладень.

Неабияке значення для раціонального розміщення продуктивних сил і територіальної організації народного господарства має системний аналіз. Під системним аналізом розуміють сукупність засобів і методів для вивчення складних об’єктів — узагальнених динамічних систем. Їх дослідження здійснюється поетапно. На першому етапі після постановки задачі пізнається об’єкт дослідження як територіальна соціально-економічна система, визначається мета і робиться підбір критеріїв для вивчення об’єкта як системи. На другому етапі окреслюються межі системи, яка вивчається, визначається її структура — складові частини (підсистеми), багатство елементів і зв’язків між ними. На третьому етапі складається математична модель системи, визначається ступінь її сформованості. Пізнання об’єкта як системи дає змогу найбільш правильно визначити шляхи його розвитку.

У територіальній організації народного господарства за допомогою системного підходу і системного аналізу пізнаються реально функціонуючі галузеві виробничо-територіальні системи, системи розселення і більш складні їх утворення — ТВК і соціально-економічні комплекси (СЕК).

На основі системного підходу визначаються шляхи удосконалення розміщення виробництва, розселення і територіальної організації невиробничої сфери. Так, наприклад, пізнання галузевих виробничих систем довело необхідність і економічну доцільність формування єдиної енергосистеми країни, єдиної транспортної системи, системи АПК; дозволило більш глибоко проаналізувати їх сучасний стан і науково обгрунтувати перспективи.

Системний підхід до вивчення проблем раціонального розміщення продуктивних сил дає змогу широко застосовувати економіко-математичні методи. Серед них найбільшого поширення набули такі:

  • математико-статистичні (одержання кількісної інформації і обробка даних);
  • математичне моделювання як формалізований опис явищ і процесів у сфері територіального розміщення виробництва, побудова відповідних моделей (систем математичного рівняння);
  • методи математичного програмування, які застосовуються для вирішення завдань щодо оптимізації розміщення виробничих і соціально-побутових об’єктів тощо.


 
Главная
Бухгалтерский учет, аудит
Экономика
История
Культурология
Маркетинг
Менеджмент
Налоги
Политэкономия
Право
Страхование
Финансы
Прочие дисциплины
Карта сайта
Правила користування
Продажа баннеров УБС