Главная  - Прочие дисциплины  - Книги  - Розміщення продуктивних сил і регіоналістика - Стеченко Д.М.
Розміщення продуктивних сил і регіоналістика - Стеченко Д.М.
<< Содержание < Предыдущая Следующая >

4.3. Основні методи

Для аналізу розміщення і регіонального розвитку продуктивних сил широко використовуються такі методи: економічного районування, типології і класифікації, індексний метод (показники районної комплексності, спеціалізації та їхньої ефективності).

Метод економічного районування. З удосконаленням господарського механізму управління досить суттєвою стала проблема територіального упорядкування суспільного господарства шляхом його загальної компонентно-пропорційної збалансованості, забезпечення комплексного розвитку матеріального виробництва і досягнення оптимального рівня розвитку соціальної сфери. Важливим методом вирішення цієї проблеми є економічне районування. Його розуміють як «таке членування території країни, що виходить з об'єктивних закономірностей територіального поділу праці, формування територіально-виробничих комплексів різних масштабів і структури, необхідності збереження екологічної рівноваги та гармонійного розвитку економіки і культури національно-територіальних утворень і є найважливішою передумовою дійового регіонального програмування, проведення ефективної державної політики» [44, с. 74].

Цільова спрямованість районування передбачає максимальну ефективність територіальних економічних систем і створення таких взаємовідносин між районами, які б сприяли формуванню додаткового ефекту в суспільному господарстві. Це має досягатися завдяки господарській спеціалізації районів у найбільшій відповідності з їхніми природними та економічними умовами.

Сутність економічного методу районування полягає у визнанні диференціації його цільової функції. При обґрунтуванні схем районування слід ураховувати не лише його умови, а й об'єктивні особливості, а також актуальні завдання управління соціально-економічним розвитком районів на цьому етапі.

Загальні вимоги до схеми економічного районування можна подати так: правильне відображення важливих об'єктивних особливостей територіального поділу праці в країні;

деталізація територіальних пропорцій суспільного господарства; урахування територіальної структури господарства; передбачення більш раціональних форм територіального управління. Конкретні результати застосування методу районування залежать від того, яка змістовна якість матеріальних елементів природи і суспільства покладена в його основу у вигляді критеріїв та показників. Виділення економічних регіонів забезпечується в результаті глибокого аналізу всієї сукупності природно-ресурсних, економічних, історичних, транспортних та інших умов розвитку і розміщення господарства. Це важливий спосіб обробки, систематизації, узагальнення та використання природно-ресурсної та соціально-економічної інформації.

Економічні регіони істотно відрізняються розмірами території, кількістю населення, природно-господарським потенціалом, широтою і характером спеціалізації, ступенем комплексності. Спеціалізація економічних районів відбиває специфічні напрями розвитку їхніх господарських комплексів, Що відображають історично сформований поділ суспільної праці відповідно до природних, господарських та інших особливостей території.

Досить важливо виявити чинники, які можуть призвести до зміни Напрямів розвитку господарства і визначення нових ліній спеціалізації Районів, а також їхньої ролі в територіально-господарських комплексах вищих рівнів. Виявлення реальних можливостей і шляхів подальшого розвитку економічних регіонів може суттєво вплинути на визначення їхніх параметрів, складу і меж.

Поряд з інтегральним економічним районуванням у процесі досліджень широко використовують галузеве економічне районування. Його основні завдання такі:

виявлення сучасної ролі (місця) і потенціальних можливостей різних територій у розвитку виробництв;

дослідження умов розвитку виробництва у кожному регіоні, регіональних особливостей прийомів і методів господарювання, що забезпечують найбільш економне використання ресурсів і загальну рентабельність виробництва;

розробка шляхів удосконалення галузевої комплексності, взаємодії цієї галузі з іншими видами виробництва в регіоні, а також суперечностей, труднощів та регіональних проблем, вирішення яких є дійовим засобом підвищення продуктивності суспільної праці;

передбачення змін у природній ситуації тощо.

Провідними ознаками для виділення галузевих районів є спеціалізація, концентрація, тип структури виробництва, система галузевих центрів, характер стійкості зв'язків цього виробництва з іншими галузями в межах певної території, збалансованості сировинної бази й обсягів готової продукції тощо. Якщо суміжні території з однаковою спеціалізацією мають значні відмінності в шляхах підвищення економічної ефективності виробництва, це може бути підставою для створення кількох галузевих районів.

Отже, галузевий економічний регіон можна визначити як територію з певним поєднанням галузей і виробництв, що відрізняється специфічними особливостями умов, структури, проблем і перспектив розвитку цих виробництв, їх територіальної організації і транспортно-географічного положення.

Галузеві спеціалізовані райони відрізняються один від одного природними та економічними умовами формування, положенням щодо джерел сировини, паливно-енергетичних ресурсів і місць споживання готової продукції; виробничою спеціалізацією і структурою; рівнем розвитку; особливостями територіальної організації виробництва та іншими ознаками. Виявлення й аналіз галузевих спеціалізованих регіонів мають сприяти: забезпеченню раціонального поєднання галузевого і територіального управління;

правильному територіальному розподілу капітальних вкладень, посиленню роботи з концентрації та кооперування виробництв;

спеціалізації підприємств і раціоналізації господарських зв'язків між ними;

створенню великих об'єднань, удосконаленню територіального управління.

Різновидом галузевого економічного районування є виділення виробничо-збутових зон. Основний метод промислового і сільськогосподарського виробничо-збутового зонування — визначення економічних меж рівнозначних виробничо-транспортних витрат на однойменну або взаємозамінну продукцію з наступним коригуванням балансів виробництва і споживання.

Зонування перевезень дає змогу визначити найвигідніші зони поширення продукції. Пункти рівнозначної вартості продукції різних джерел утворюють вантажорозподіл, а лінії, що з'єднують ці пункти, — межі оптимальних зон поширення продукції. При цьому в конкретних розрахунках, крім виробництва, враховують різну вартість перевезення продукції на окремих видах транспорту, ділянках доріг і напрямках.

Величина району споживання продукції залежить від двох чинників: ступеня диференціації виробничих витрат на різних підприємствах, що виробляють продукцію цього виду, і транспортних витрат, що зростають з віддаленням пункту споживання від місця виробництва.

Для розмежування зон споживання однойменної продукції двох підприємств галузі, тобто районування раціональних перевезень, використовують формулу

районування раціональних перевезень

де X — межа раціонального радіуса перевезень;

П1 П2 — собівартість виробництва продукції відповідно в спеціалізованому районі та районі споживання;

Т — собівартість перевезень одиниці продукції на 1 км;

L — відстань між пунктами виробництва і споживання цього виду продукції.

Найпростіше здійснювати розрахунки щодо продукції видобувної промисловості, сільського господарства та однопродуктових видів продукції обробної промисловості. Результати інтегрального та галузевого економічного районування позначають на картосхемах.

Метод типології і класифікації. Під типологією розуміють метод наукового пізнання, заснований на поділі за певними характеристиками або характерними властивостями певної сукупності об'єктів на групи. Типологією називають як процес поділу сукупності об'єктів на групи, так і результат такого поділу.

Застосування методу типології в регіональних дослідженнях пов'язане з необхідністю упорядкування опису множини досить однорідних об'єктів і вивчення на цій основі будь-яких закономірностей.

Типологія регіонів сприяє вирішенню багатьох соціально-економічних завдань прогнозування і планування регіонального розвитку. Типологія часто здійснюється на основі побудови деяких ідеальних моделей. Вони можуть бути результатом певної абстракції, вивчення загального, що міститься в ряді об'єктів і має безпосереднє відношення до певних об'єктів дослідження. Створивши ідеальні моделі, можна поставити завдання виявити реальні об'єкти, близькі до тієї чи іншої ідеальної моделі, пошуку способів ідентифікації реальних об'єктів з ідеальними моделями.

Типологія можлива без конструювання ідеальних моделей. У цьому разі на основі ґрунтовного аналізу явища потрібно виявити подібність і відмінність об'єктів, відшукати надійні способи ідентифікації об'єктів.

Поряд з типологією все ширше застосовуються формальні методи класифікації. За їх допомогою можна визначити, належить чи не належить об'єкт до того чи іншого класу, починаючи з простого віднесення його до класу відповідно до визначеного кількісного значення будь-якої ознаки і закінчуючи використанням складних методів розпізнавання об'єктів, що можуть бути використані лише за допомогою ЕОМ.

Класифікацію визначають як поділ початкової сукупності об'єктів на класи, що відрізняються за якісними ознаками, за допомогою будь-якого формального методу. Тому класами слід називати результати здійснення класифікації за якісними ознаками. У цьому ж розумінні в наукових роботах використовуються терміни «кластер» і «таксон».

Якщо термін «типологія» тісно пов'язаний зі змістовною характеристикою відповідного поділу сукупності на групи, з певними рівнями пізнання, то термін «класифікація» подібних властивостей не має. Він не несе в собі гносеологічного змісту.

Типологія не завжди передбачає умовність внаслідок множинності форм переходу одних типів у другі, множинності ознак, що пов'язують їх. При вирішенні того чи іншого соціально-економічного завдання типологія визначається передусім метою дослідження.

Серед методів класифікації можна виділити два найбільш значних: метод групування і метод багатомірної (автоматичної) класифікації, або кластерного аналізу. Останній дає змогу повніше відобразити різноманітність змістовності типу об'єктів, ніж метод групувань.

Істотне значення для виявлення певних типів регіонів та міжгалузевих територіальних комплексів має класифікація їх за характерними ознаками.

Багаточинниковість формування районів і міжгалузевих територіальних комплексів зумовлює множинність ознак, які можна було б використати при їх класифікації. Однак для виявлення певних типів регіонів і міжгалузевих комплексів мають бути визначені головні, що дають змогу розкрити їхню економічну сутність, особливості їхнього формування.

Важливими аспектами класифікації міжгалузевих територіальних коміксів є генетичні (передумови, умови і стадії формування), структурно-функціональні (поєднання підгалузей, виробництв, спеціалізація), технологічні (завершеність виробництва, його взаємозв'язок) ознаки. їх об'єднують три взаємопов'язані наукові підходи до типології — просторовий, економічний і технологічний. Група перелічених ознак типології міжгалузевих територіальних комплексів дає змогу розкрити особливості регіонального розвитку взаємопов'язаних галузей і виробництв. На цій основі може бути здійснений аналіз сучасного стану регіонів і міжгалузевих територіальних комплексів, прогноз пріоритетних напрямів їхнього розвитку на перспективу.

Районна комплексність і ефективність. Забезпечення комплексності в розвитку господарства регіонів є необхідною умовою підвищення його ефективності та зростання рівня життя населення.

Комплексність як внутрішнє явище господарства району забезпечується такими чинниками:

поліпшення й удосконалення форм організації виробництва; взаємообумовлене і збалансоване зростання матеріального виробництва та галузей інфраструктури;

послідовне здійснення принципів групового розселення, що забезпечує раціональну сферу використання праці та підвищення рівня життя населення;

раціоналізація внутрішньорайонних і міжрегіональних економічних зв'язків;

постійне вдосконалення системи охорони природи й ефективне використання ресурсів.

На інтегральному рівні регіонального розвитку суспільного господарства комплексність досягається формуванням оптимальних пропорцій між промисловим і сільськогосподарським виробництвом, наявністю і потребою в трудових ресурсах, між сферами матеріального і нематеріального виробництва, а також вирішенням міжгалузевих проблем раціонального природокористування.

Фактичний рівень комплексності визначають за формулою

Фактичний рівень комплексності

Де Рч — частина сукупного суспільного продукту, що споживається в межах регіону;

Р — сукупний суспільний продукт регіону.

Більш повне уявлення про рівень комплексного розвитку господарства району можна отримати, використавши таку формулу:

 рівень комплексного розвитку господарства району

де Хij — загальний обсяг виробництва i-го виду продукції в регіоні j;

Eij — обсяг вивезення i-го виду продукції з району j;

Qij— приріст запасів і-го виду продукції регіону j;

Zij — загальний обсяг споживання i-го виду продукції регіону j.

Комплексність району — категорія складна і багатогранна. Внаслідок багатогранності змісту комплексності для оцінки її рівня пропонується кілька груп показників.

Перша група характеризує ступінь використання ресурсних можливостей регіону. Важливою характеристикою трудових ресурсів є частка працездатного населення, зайнятого в суспільному виробництві. Щодо мінерально-сировинних ресурсів досить важливими показниками є співвідношення між запасами корисних копалин та розмірами видобутку їх.

Пруга група показників характеризує використання виробничих потужностей за конкретними видами продукції, вихід продукції на певну вартість основних виробничих фондів окремих галузей, а в сільському господарстві — також на 100 га ріллі порівняно з середнім по країні або економічному регіону.

Третя група охоплює показники завершеності виробничих циклів, що визначаються як відношення вартості кінцевої продукції, отриманої з місцевої сировини, до вартості всієї кількості такої сировини в перерахунку на кінцеву продукцію.

Четверту групу становлять показники частки внутрішньодержавних (внутрішньорайонних) перевезень до всіх перевезень: чим вища частка таких перевезень, тим вищий ступінь комплексності господарства. Ці показники обчислюють для всіх видів транспорту.

П'ята група показників визначає забезпеченість продукцією, що виробляється в цьому регіоні. їх розраховують за найважливішими видами промислової та сільськогосподарської продукції.

Ефективність комплексного розвитку району визначають за такою формулою:

Ефективність комплексного розвитку району

де Ксф — ефективність регіонального комплексу (відсотки);

Е — вартість продукції, що вивозиться з регіону;

І— вартість продукції, що ввозиться в регіон;

Др , Дк — споживання (особисте і суспільне) продукції на душу населення відповідно в регіоні та країні в цілому.

Оцінка комплексності господарства регіону та її ефективності має доповнюватися показниками рівня розвитку сфери обслуговування й умов життя населення.

Районна спеціалізація та її ефективність. Територіальна спеціалізація — результат раціонального використання можливостей ефективного виробництва масової, як правило, дешевої продукції, що може мати міжнародне і загальнодержавне значення.

Спеціалізація регіонів на виробництві окремих видів продукції є одним із чинників підвищення ефективності суспільного виробництва. В окремих випадках це є прямим наслідком природних умов, а в інших — результатом цілеспрямованої діяльності людини і визначається сукупністю природних, історичних та екологічних чинників.

Галузі спеціалізації господарства регіону слід відрізняти від галузей міжрегіонального значення. Адже не кожна галузь спеціалізації зі значними обсягами продукції, основних фондів, чисельністю персоналу є одночасно міжрайонною. Це одна з особливостей, що зумовлює необхідність використання ряду показників для визначення спеціалізації ряду районів.

Для виявлення галузей спеціалізації рекомендується використовувати такі розрахункові показники:

коефіцієнт міжрайонної спеціалізації — відношення обсягів вивезення продукції галузі до міжрайонного обміну по країні в цілому;

коефіцієнт товарності — співвідношення вартості продукції до загальної вартості виробленої продукції в регіоні, а за деякими видами продукції — відношення обсягів вивезення з регіону продукції до виробництва її в регіоні в натуральних показниках;

коефіцієнт локалізації (зосередження) галузі на території регіону — співвідношення її частки в загальному обсязі виробництва регіону та частки цієї галузі по країні в цілому;

коефіцієнт виробництва на душу населення, тобто виробництво продукції (у вартісних або натуральних показниках) на одного жителя — відношення частки галузі регіону, що виробляє цю продукцію, у відповідній галузі країни до частки чисельності населення регіону в загальній чисельності населення країни. Галузі з коефіцієнтом локалізації та виробництва на душу населення, що перевищує 1, продукція яких значною мірою вивозиться за межі регіону, належать до галузей спеціалізації.

Спеціалізація району на виробництві певної продукції може бути економічно виправдана лише за умови, що

собівартість виробництва продукції

де С1 С2, — собівартість виробництва продукції відповідно в регіоні спеціалізації та регіоні споживання;

ЕТ — сумарні затрати на транспортування продукції регіону спеціалізації до регіону споживання.

На практиці для визначення показників економічної ефективності спеціалізації регіонів використовуються два індекси — повні поточні витрати (/) для вже існуючих у районі виробництв і приведені витрати (Я) для заново створених або розширених виробництв.

Індекс ефективності поточних витрат розраховують за такою формулою:

Індекс ефективності

де С, Ср — середньогалузева собівартість одиниці продукції відповідно в спеціалізованому регіоні та по країні (або по районах споживання);

ЕТ — транспортні витрати на постачання одиниці продукції в райони споживання.

У разі, якщо І< 1, спеціалізація є ефективною.

У галузевих розрахунках ефективності спеціалізації зіставляють приведені витрати на виробництво одиниці однієї продукції в різних регіонах. Приведені сукупні витрати в розрахунку на одиницю продукції (або заданий обсяг виробництва) визначаються за формулою

Приведені сукупні витрати

де С — собівартість одиниці продукції в одному районі (з урахуванням транспортних витрат на постачання в районах споживання);

К — сума капітальних вкладень на одиницю продукції;

Ен — галузевий нормативний коефіцієнт порівняльної ефективності капіталовкладень за рік (обернено пропорційний строку окупності, який визначають як відношення капітальних витрат до приросту прибутку).

При цьому П — приведені затрати по варіантах (перевагу віддають варіанту з найменшим значенням П).

Для обгрунтування структури господарства регіону, його спеціалізації галузеві розрахунки можна обмежити визначенням приведених витрат на основне виробництво, сировину, паливно-енергетичну базу, транспорт, робочу силу.



 
Главная
Бухгалтерский учет, аудит
Экономика
История
Культурология
Маркетинг
Менеджмент
Налоги
Политэкономия
Право
Страхование
Финансы
Прочие дисциплины
Карта сайта
Правила користування
Продажа баннеров УБС