Главная  - Прочие дисциплины  - Книги  - Розміщення продуктивних сил і регіоналістика - Стеченко Д.М.
Розміщення продуктивних сил і регіоналістика - Стеченко Д.М.
<< Содержание < Предыдущая

6.5. Регулювання регіональних ринків праці

Регулювання ринку праці має бути органічно пов'язане з комплексом системних перетворень, які стимулюють економічне зростання. У зв'язку з цим виникає дві групи проблем: перша — загальне пожвавлення економічної ситуації та інвестиційної активності капіталу, що сприятиме розвитку системи робочих місць і зростанню потреби в робочій силі; друга — підвищення споживчого попиту населення через вдосконалення системи розподільчих відносин, збільшення можливостей для отримання додаткових доходів. Усі заходи державного регулювання ринку праці, зорієнтовані на вирішення перелічених проблем, можуть бути класифіковані за спрямованістю, характером, об'єктом впливу та джерелами фінансування.

У світовій практиці поширені такі методи адміністративного регулювання зайнятості:

звільнення тимчасових працівників; «замороження» найму;

тимчасова чи остаточна відмова від політики резервування робочих місць для випускників навчальних закладів;

стимулювання передчасного і своєчасного виходу на пенсію чи звільнення за власним бажанням;

політика прямих звільнень.

Вибір сукупності найбільш прийнятних методів регулювання зайнятості залежить від конкретної ситуації, що складається на локальному ринку праці. При цьому враховуються інтереси певних територій, окремих галузей і підприємств щодо рівня і посилення державного втручання у ці процеси через відпрацьовані методи узгодження інтересів суб'єктів ринку різних ієрархічних рівнів. У цілому вибір оптимальної політики регулювання ринку праці визначається такими умовами і чинниками:

інвестиційним потенціалом, його відтворювальною структурою;

сукупністю робочих місць і змінами в їх складі під впливом банкрутств, демонополізації виробництва, приватизації власності;

демографічними умовами і характером поповнення працездатного населення, зайнятого в економіці й незайнятого, яке прагне працювати;

фондом життєвих благ і рівнем грошових доходів найманого працівника;

якісним складом робочої сили, фінансовими можливостями суспільства, окремих суб'єктів господарювання забезпечити зростання професійно-кваліфікаційного рівня робочої сили.

Основне функціональне призначення ринкового регулювання сфери трудових відносин можна визначити як створення економічних умов щодо сталого і розширеного відтворення сукупної робочої сили на якісно новому рівні. Це передусім передбачає: можливість якомога повнішого задоволення потреб населення регіону в набутті освітньо-професійних знань, широка альтернативність вибору сфери прикладання праці, певні соціальні гарантії в разі вимушеної незайнятості. Такий підхід беруть за основу оцінювання здійснюваних перетворень і визначення напрямів досягнення ефективного відтворення робочої сили.

Реальна величина вартості робочої сили та її динаміка складається під впливом комплексу чинників, взаємодія яких формує дві протилежні тенденції. Перша полягає у зростанні вартості робочої сили внаслідок підвищення інтенсивності праці, об'єктивного розширення потреб працівників у споживчих товарах і послугах, рівні освіти та кваліфікації. У зв'язку з цим збільшуються суспільно необхідні витрати на підвищення професійно-освітнього рівня робочої сили і приведення його у відповідність з вимогами оновленої матеріально-технічної бази виробництва. Друга — Це зниження вартості робочої сили під впливом зростання суспільної продуктивності праці. Враховуючи напрями дії чинників, які визначають Динаміку ціни робочої сили, можна дійти висновку, що в економіці України сформувалися тенденції, прямо протилежні до світових.

В економічно розвинених країнах висока вартість робочої сили і відповідна якість її розглядаються як головна передумова досягнення інтенсивного типу розвитку. У зв'язку з цим постійно забезпечуються випереджаючі темпи зростання вкладень у робочу силу порівняно з витратами на основний капітал. Так, у Японії на початку 80-х років одиниця капіталовкладень коштувала в 2,4 раза дорожче, ніж в середині 50-х років. Ціна ж робочої сили за цей період зросла в 15,6 раза (у поточних цінах). У США витрати на відтворення робочої сили збільшилися за 1947— 1989 рр. у 5,3 раза, а на відтворення основного капіталу в 3,7 (в постійних цінах), видатки на науку — в 13 разів [43, с. 144—162).

В Україні поки що не створено високо координованої та всеохоплюючої системи економічного регулювання процесів регіонального відтворення робочої сили. Однак просте запозичення механізмів розвиненого ринку є досить непродуктивним за умов занепаду товарного виробництва і порушення його матеріально-технічної бази.

Перспективи досягнення рівноважного стану цієї сфери пов'язують з піднесенням товарного виробництва, зростанням потреби у трудових ресурсах багатосекторної економіки, максимально повним використанням професійно-кваліфікаційних характеристик робочої сили.

Сучасна економіка України потребує створення змішаної регулюючої системи, яка поєднувала б елементи суто ринкового регулювання з державними. Регулювання має бути спрямоване на досягнення дійсно активного характеру ринкових перетворень. Домінуючими повинні стати методи опосередкованого регулювання, які поступово витіснили б позаекономічні методи, що збереглися з часів адміністративного управління трудовими ресурсами. Механізмові регулювання слід надати властивостей гнучкої адаптації до змін загальноекономічної ситуації, адекватно реагувати на них. Поряд з цим потрібна певна стабільність економічних регуляторів на певний проміжок часу.

На регіональних ринках праці з динамічною рівновагою між попитом на робочу силу та її пропозицією важливо підтримати потребу в робочій силі з боку господарюючих суб'єктів за умов диверсифікації та перепрофілювання виробництва, освоєння конкурентоспроможної продукції. Активний вплив на ринкову ситуацію слід здійснювати в регіонах з моногалузевим характером виробництва і недостатніми власними ресурсами, а також там, де потреба населення в робочих місцях значно перевищує їх наявність.

Вибір конкретних шляхів досягнення збалансованості регіональних ринків праці має цілком визначатися ринковою кон'юнктурою, причинами і формами неузгодженості попиту і пропозиції робочої сили. Можливості збалансованого розвитку регіональних ринків праці значною мірою залежать від комплексності розв'язання нагальних проблем та узгодженості дій на різних рівнях управління.

Найбільш загальні напрями, перспективні методи та функції економічного регулювання попиту і пропозиції робочої сили можуть бути конкретизовані стосовно умов відтворення робочої сили регіонів України. На основі спільних рис, домінантних тенденцій і найсуттєвіших відмінностей регіональних ринків праці здійснюється їх структуризація. Вона спирається на оцінки демоекономічного та соціально-економічного режимів регіонального відтворення робочої сили, а також на інформацію про інтенсивність територіального руху робочої сили, співвідношення чисельності зареєстрованих безробітних і кількості вільних робочих місць та вакантних посад. Відповідно до цього виділяється п'ять типів регіональних ринків праці України.

Перший тип має чітко окреслені ознаки працедепресивності як у промисловому, так і в аграрному секторах економіки і тим самим формує екстремальні умови відтворення робочої сили. Його утворюють області з низьким рівнем індустріального розвитку: Волинська, Житомирська, Закарпатська, Івано-Франківська, Рівненська, Тернопільська, Хмельницька та Чернігівська. Для них характерна надзвичайно низька мобільність робочої сили. Причини такого стану ринку праці цих областей досить неоднорідні. Це потребує диференційованих заходів щодо його подолання.

Для регіональних ринків цього типу єдиним прийнятним ефективним методом подолання деструктивних процесів є пряме регулювання через розробку і реалізацію державних програм розвитку цих територій з чітким визначенням потужних джерел поповнення фінансових ресурсів, призначених суто для нагромадження. Регіональні ринки цього типу потребують режимів пільгового кредитування та оподаткування, надання субвенцій і преференцій, складання та реалізації регіональних інвестиційних програм у тісному взаємозв'язку з питаннями реорганізації діючих виробництв та створення нових.

Другий тип регіональних ринків наближається до першого, однак ознаки депресивності та застійності не досить чітко відстежуються. Для нього характерні порівняно з попереднім дещо нижчі темпи падіння обсягів промислового виробництва та більш суттєві зміни в структурі. До цього типу віднесено Вінницьку, Київську, Кіровоградську, Львівську, Сумську, Полтавську, Черкаську та Чернівецьку області.

Для ринку другого типу першочергового значення набувають стабілізація сільськогосподарського виробництва та пов'язаних з ним переробних виробництв, розвиток соціальної інфраструктури села за допомогою прямих державних інвестицій, забезпечення еквівалентного товарообміну між містом і селом. За умови реалізації цих заходів зростатиме рівень задоволення побутових і культурно-освітніх потреб сільського населення. Це в свою чергу протидіятиме міграційному відпливу працездатного населення і значною мірою нормалізуватиме демоекономічні процеси на цих територіях.

Третій тип формують індустріальні області — Дніпропетровська, Донецька та Луганська — з досить високомобільною робочою силою та глибоко кризовим станом усієї сфери прикладання праці через її високу залежність від економічного стану галузей добувної та важкої промисловості. Ці області мають значний компенсаційний потенціал, спроможний радикально покращити ситуацію у сфері зайнятості населення.

Розвиток регіональних ринків третього типу можливий лише на основі структурної реорганізації промислового комплексу та прискорення розвитку об'єктів соціальної інфраструктури. У контексті цього напряму слід визначити економічно доцільні обсяги виробництва галузей добувної та важкої індустрії з урахуванням їхнього експортного потенціалу. Це стане основою для оптимізації чисельності зайнятих у цій сфері та визначення можливих масштабів перерозподілу їх на користь недостатньо розвиненої сфери обслуговування населення регіону.

Четвертий тип регіональних ринків праці охоплює Запорізьку, Харківську області та м. Київ. Характерними для нього є інтенсивний рух робочої сили, достатня пропозиція та працевлаштування населення, висока працемісткість ринку праці. Формування явного безробіття за таких умов свідчить про те, що головною його причиною є незбігання якісних характеристик робочої сили з вимогами до неї суб'єктів господарювання різних форм власності.

Цей тип регіональних ринків праці формується промисловими центрами, в яких розвиток ринкової інфраструктури недержавного сектору економіки та поширення нерегламентованої діяльності населення дещо пом'якшують ситуацію на офіційній частині ринку праці. Загальне покращання ситуації на регіональних ринках праці цього типу пов'язане з формуванням фінансово-промислових груп, які об'єднують підприємства різних галузей, банківські та фінансові установи, науково-дослідні організації з метою створення кінцевих видів конкурентоспроможної продукції завдяки мобілізації фінансових ресурсів у інвестиційних фондах.

П'ятий тип регіональних ринків праці утворюють причорноморські області — Одеська, Херсонська, Миколаївська та Автономна Республіка Крим з високою орієнтацією працездатного населення на різні форми самостійної зайнятості у сфері як офіційної, так і неофіційної економіки.

Перспективи збалансованого розвитку регіональних ринків п'ятого типу значною мірою визначаються створенням економічних передумов та максимально повним використанням орієнтації населення на самостійну зайнятість у різних сферах господарювання. Це сприятиме розвитку малого і середнього підприємництва, без яких неможливі гнучкість і висока місткість самого ринку праці. Додатково стимулюючи фермерство, надомництво, дрібні ремесла у сфері виробництва та послуг через політику інвестування і кредитування їх, доцільно обмежити самозай-нятість у неофіційному секторі економіки за допомогою розробки відповідних нормативно-правових документів.

Методи прямого й опосередкованого регулятивного впливу забезпечить якісно новий рівень перебігу процесів відтворення робочої сили в межах регіональної економіки. Регіональний ринок праці як саморегульована підсистема суспільного відтворення володіє арсеналом засобів щодо встановлення економічно доцільних пропорцій між множинністю елементів і сфер, що визначають його структуру і функціональну організацію.



 
Главная
Бухгалтерский учет, аудит
Экономика
История
Культурология
Маркетинг
Менеджмент
Налоги
Политэкономия
Право
Страхование
Финансы
Прочие дисциплины
Карта сайта
Учебные материалы для студентов онлайн
Правила користування
Продажа баннеров УБС