Главная  - Прочие дисциплины  - Книги  - Розміщення продуктивних сил і регіоналістика - Стеченко Д.М.
Розміщення продуктивних сил і регіоналістика - Стеченко Д.М.
<< Содержание < Предыдущая Следующая >

9.3. Паливно-енергетичний комплекс

Паливно-енергетичний комплекс містить групи галузей і підгалузей промислового виробництва, що спеціалізуються на видобутку, збагаченні, переробці та споживанні твердого мінерального, рідкого і газового палива, виробництві, передаванні та використанні електроенергії, тепла. Структура паливно-енергетичного комплексу України формується з урахуванням паливно-енергетичного балансу, що склався, і відбиває територіальну специфіку видобутку (виробництва) і споживання паливних та енергетичних ресурсів.

Україна належить до держав, що недостатньо забезпечені власними енергоресурсами, окремими видами — лише на 20—30 відсотків і тільки вугіллям — на 100 відсотків. Водночас вона має найбільш енергомістку економіку. Споживання умовного палива на душу населення у нас становить приблизно 6,5 т, тоді як у розвинених країнах тільки 4,2—5,5 т.

Серед паливних галузей України провідною є вугільна промисловість. До її складу входять підприємства з видобутку вугілля, збагачувальні фабрики, підприємства з виготовлення вугільних брикетів. Вугільна промисловість є базою для розвитку електроенергетики, коксохімії, металургії.

У структурі паливно-енергетичних ресурсів України головним є кам'яне вугілля. Його видобуток зосереджений в Донецькому та Львівсько-Волинському кам'яновугільних басейнах.

Донецький басейн займає площу близько 60 км2. Майже 90 відсотків його площі знаходиться в межах України (Луганська, Донецька, Дніпропетровська і Харківська області) і лише 10 відсотків — у Ростовській області Російської Федерації.

Площа Львівсько-Волинського вугільного басейну близько 3,2 тис. км2. Він простягається з південного сходу на північний захід у межах Львівської та Волинської областей. Із шести відомих у басейні родовищ розробляються лише Міжрічинське, Волинське і Забугське.

Внаслідок швидкого виснаження промислових запасів вугілля його видобуток постійно знижується. Так, за 1975—2002 рр. він скоротився з 215,7 до 82,5 млн т (або в 2,6 раза). Проблема ускладнюється ще й тим, що у вугільній промисловості зношеність основних промислово-виробничих фондів становить 63 відсотки. Погіршились умови роботи шахтарів, почастішали аварії на шахтах. Отже, проблеми розвитку Донбасу та модернізації вугільної промисловості набувають дуже важливого значення. Для вирішення їх потрібно освоювати нові вугільні пласти в Західному Донбасі (Дніпропетровській і Запорізькій областях), закрити нерентабельні шахти, де запаси вугілля вже вичерпано; повністю модернізувати шахтне устаткування і перейти до нових технологій у галузі.

Значно знизилися в Україні обсяги видобутку нафти і газу, що є наслідком не тільки теперішніх економічних негараздів, а й виснаження їхніх промислових запасів (табл. 9.2).

Про енерговитратний характер економіки України впродовж багатьох десятиліть свідчать такі дані. У 1970 р. в Україні видобувалося близько 14 млн т нафти, а споживалося — 28 млн т, газу відповідно — 61 і 49 млрд м3

Таблиця 9.2. Видобуток окремих видів палива в Україні

Рік

Нафта, млн т

Газ. млрд м3

Вугілля, млн т

1960

2,2

14,3

172,1

1965

7,6

39,4

194,3

1970

13,9

60,9

207,1

1975

12,8

68.7

215,7

1980

7.5

56.7

197,1

1985

5,8

42,9

189,0

1990

5,3

28,1

164,8

1995

4.1

18.2

83,8

1996

4,1

18,4

70,5

1997

4,1

18,1

76,9

1998

3,9

18,0

77,2

1999

3,8

18,1

81,8

2000

3.7

17.9

81,0

2001

3,7

18,4

83,9

2002

3,7

18,7

82,5

На основі вдосконалення структури використання паливно-енергетичних ресурсів, реструктуризації господарського комплексу, зниження енергомісткості продукції Україна має реальні можливості значного скорочення споживання газу, передусім за рахунок таких джерел:

ефективного використання ресурсної бази України, яка в перспективі до 2010 р. може забезпечити річний видобуток газу на рівні 20—35 млрд м3. В останні роки Україна за рахунок власного видобутку задовольняє свої потреби в нафті на 10—13 відсотків і газі — на 18—20 відсотків. Решта нафти і газу поповнюється імпортними поставками з Росії та Туркменистану. Через це роботи, пов'язані з нарощуванням розвіданих запасів нафти і газу та збільшенням на цій основі їх видобутку, є пріоритетним напрямом інвестиційних проектів, які заохочуються урядом України;

використання нетрадиційних джерел — газу метану вугільних шахт, біогазу, коксового газу, гідратів, обсяг яких можна оцінити на рівні 5— Ю млрд м3 за рік, хоча потенційні можливості перших трьох джерел при використанні існуючих технологій істотно перевищують цей рівень;

одержання нафти і газу як оплати за транспортування їх газотранспортною системою України з Росії та інших країн до Західної Європи. Щороку через територію України транспортується понад 205 млн т нафти, 215 млрд м3 природного газу. Наша країна має право на одержання за Це, як мінімум, 25—30 млн т нафти і 15—20 млрд м3 природного газу;

закупівлі газу і нафти, крім Росії, в ряді країн Близького і Середнього Сходу;

закупівлі скрапленого природного газу в Алжирі, Лівії, Катарі, Нігері, та інших країнах світу. Для цього потрібне будівництво термінала на Чорному морі місткістю 1 млрд м3.

Важливе значення у вирішенні паливної проблеми в Україні має вдосконалення технології переробки нафти. Розробка і впровадження нових технологій переробки нафти можуть значно збільшити виробництво бензину і супутних видів продукції.

Розрахунки Європейської енергетичної комісії показують, що при ефективному використанні енергоресурсів Україна могла б удвічі збільшити свій національний продукт і водночас у 3—4 рази зменшити витрати на нафту та газ. Капіталовкладення у енергозберігаючі технології дають більший ефект, ніж у створення нових потужностей у паливно-енергетичному комплексі.

Високого розвитку в Україні набула електроенергетика. На території нашої країни розміщені великі атомні, теплові, гідроелектростанції, потужність яких з кожним роком зростає. З 1960 по 1996 pp. виробничі потужності електростанцій зросли з 11,7 до 54 млн кВт, або в 4,9 раза, виробництво електроенергії — з 53,9 до 183 млрд кВт-год, або в 3,4 раза. Нарощування потужностей електростанцій відбулося за рахунок нових теплових, атомних і гідроелектростанцій. Завершено будівництво Дніпровського каскаду та 55 гідроелектростанцій на середніх ріках. Введено в дію потужності на Рівненській (818 МВт), Чорнобильській (4000 МВт), Південноукраїнській (2000 МВт), Запорізькій (1000 МВт), Хмельницькій (1000 МВт) та інших атомних електростанціях. На них виробляється майже 1/3 електроенергії, більше половини якої споживається у промисловості.

Однак Україна, маючи власні великі запаси уранових руд і цирконію, змушена завозити ядерне паливо з Росії. Назріла потреба налагодити його виробництво в Україні. Водночас слід зазначити, що подальший розвиток атомної енергетики стримується відсутністю надійних атомних реакторів, підприємств з виробництва ядерного палива, вичерпанням можливостей території країни для будівництва нових ядерних об'єктів, а також через велику соціальну напруженість, викликану катастрофою на Чорнобильській АЕС. У таких умовах основним є введення в дію потужностей на теплових та гідроакумулювальних електростанціях.

Недопоставки вугілля електростанціям стали причиною того, що з 1990 р. по 2002 р. виробництво електроенергії на теплових електростанціях скоротилося з 208 до 85,9 млрд кВт-год. У зв'язку з використанням низькосортного вугілля електростанції змушені збільшувати витрати мазуту до 17—19 млн т, що становить 1/3 всіх витрат палива. Додаткова витрата палива по групі станцій, які працюють на антрацитовому і збідненому вугіллі, оцінюється в 1 млн т умовного палива за рік.

Давно відпрацювали свій ресурс агрегати середнього і низького тиску Криворізької, Кіровоградської, Північнодонецької, Львівської, Лисичанської, Дніпродзержинської, Сумської теплоелектростанцій, а також Київської та Харківської об'єднаних ТЕЦ. Основні напрями підвищення технічного й еколого-економічного рівнів теплових електростанцій такі: виведення з експлуатації морально застарілого і фізично спрацьованого обладнання, переведення ряду ТЕЦ на опалювальні та парові котельні, подовження строків експлуатації ряду електростанцій, повна модернізація теплосилового устаткування, підвищення маневреності блоків потужністю 200, 300 МВт та інші заходи.

У перспективі головним має бути структурна перебудова господарського комплексу України і переорієнтація його на переважний розвиток тих галузей, які найменше забруднюють природне середовище, мало енерго-, матеріало-, фондо- і працемісткі. Це середнє, точне, сільськогосподарське машинобудування, автомобільна, електротехнічна, електронна, комп'ютерна, приладобудівна, легка і харчова промисловість. Переорієнтація господарського комплексу на розвиток цих галузей промисловості дасть змогу більш як на третину скоротити споживання енергоресурсів, звести до мінімуму забруднення природного середовища, збільшити випуск конкурентоспроможної продукції, валютні надходження і підвищити добробут населення нашої країни.



 
Главная
Бухгалтерский учет, аудит
Экономика
История
Культурология
Маркетинг
Менеджмент
Налоги
Политэкономия
Право
Страхование
Финансы
Прочие дисциплины
Карта сайта
Образовательный портал
Правила користування
Продажа баннеров УБС