Главная  - Менеджмент  - Книги  - Менеджмент у державних організаціях - Цуруль О. А.
Менеджмент у державних організаціях - Цуруль О. А.
<< Содержание < Предыдущая Следующая >

 

4.2. Державне і приватне управління

Функції управління: організація, комплектація кадрами, мотивація, контроль — це види діяльності, спільні для всіх аспектів управління, вони репрезентують суттєві елементи управління безвідносно до будь-якого культурного чи якогось іншого середовища.

«Управління бізнесом і урядом подібні в усіх неістотних моментах» (Кернаган і Сігел), — цей вислів є визнаним у сфері визначення державного і приватного управління. Зміст цього вислову в тому, що подібності чи спільні сфери державного і приватного управління менш важливі, ніж різниця між приватним і державним управлінням. Причини цих розбіжностей базуються на двох аспектах державного управління:

  • Великий масштаб і різноманітність урядової діяльності та програм, які охоплюють все — від збирання сміття до національної оборони. Приватне управління навіть великими господарськими організаціями й корпораціями не змогло б функціонувати в таких різних сферах діяльності.
  • Державне управління діє в дуже зримому політичному середовищі.

Процес ухвалення рішень у відкритих демократичних системах вимагає більшої компромісності, поступливості та навичок у веденні переговорів, аніж це потрібно приватному керівникові. Зовнішні впливи на рішення державного керівника численніші й часто суперечливіші.

Отже, ми дійшли висновку, що існують реальні, об’єктивно обумовлені розбіжності між державним і приватним управлінням (табл. 4.1).

Таблиця 4.1

СУТТЄВІ РОЗБІЖНОСТІ МІЖ ДЕРЖАВНИМ І ПРИВАТНИМ УПРАВЛІННЯМ

Критерій

Державне управління

Приватне управління

1

Орієнтація

Спрямовують свою діяльність на вдоволення політично визначених потреб

Одержання прибутку

2

Мотивація

Вдоволення потреб у громадській службі

Прибуток

3

Вимір

успіху

Немає чіткого визначення

Прибутковість

4

Правове се­редовище

Закон каже, що можна робити; значно більше число обмежень

Закон загалом каже адміністратору лише про те, що йому заборонено робити

Проблеми протиставлення громадської служби і прибутку, визначення результатів діяльності та правових обмежень становлять головні суттєві відмінності між державним і приватним управлінням. Методичні відмінності охоплюють такі питання, як системи персоналу, часові перспективи керівників, критерії ухвалення рішень, здатність планувати свою діяльність та методи оцінки результатів діяльності (табл. 4.2).

Таблиця 4.2

МЕТОДИЧНІ ВІДМІННОСТІ ДІЙ ДЕРЖАВНИХ І ПРИВАТНИХ КЕРІВНИКІВ

Критерій

Державний керівник

Приватний керівник

1

Часова перспектива

Вузькі часові обрії, що пояснюється політичною діяльністю та наслідками виборів чи змінами в уряді

Ширші часові обрії для розвитку технології, продуктів та ринків

2

Тривалість перебування на посаді

Відносно короткий термін перебування на посаді через пев­ні політичні міркування

Відносно довший термін перебування на по­саді, завдяки чому вони можуть бути більш послідовними в своїх діях, можуть справляти більший вплив на наслідки діяльності

3

Обмеження системи добору персоналу

Ґрунтується на заслугах, що в більшій мірі обмежує керівника у створенні певного робочого середовища (обмежен­ня у виборі кандидата на посаду, на його звільнення тощо)

Обмежень значно менше

4

Справедливість і ефективність

Справедливість вище ефектив­ності: часто державні організації здійснюють функції, які з точки зору ефективності не мають права на існування, але для справедливості вони здійснюються

Перш за все ефективність

5

Процес прий­няття рішень

Вимагає більшої відкритості при ухваленні рішень і припускає істотніше втручання і увагу з боку громадськості

Є більш закритими для зовнішнього впливу, часто відбуваються таємно в обмеженому колі осіб

6

Роль преси, ЗМІ

Істотний вплив на прийняття рішень справляє увага з боку ЗМІ, учасники цього процесу досить часто намагаються використати цей вплив відповід­но до своїх поглядів

Вплив є дуже обмеженим

7

Переконування і ке-

рування

Покладається на переконування, вплив, компроміси через розпорошення влади і відповідальності

Покладається на повноваження чи владу для здійснення своєї діяльності; управління є авторитарнішим і директивнішим

Закінчення табл. 4.2

Критерій

Державний керівник

Приватний керівник

8

Законодавчий та судовий вплив

Сильний вплив: фактично біль­шу частину свого часу гають, реагуючи на законодавче втру­чання та судові приписи, які суперечать їх уявленню про те, що вони мають робити

Вплив суттєвий (особливо в умовах перехід­ної економіки та постійних змін в чинному законодавстві), але не сильний

9

Сумарна лінія — це та різниця, яка дає прибуток або збитки

Відсутній цей критерій

Наявний критерій сумарної лінії

10

Вимірювання результатів діяльності

Бракує загального стандарту

Прибуток

Отже, державному керівникові доводиться діяти зовсім інакше ніж приватному, його обов’язки виходять далеко за межі діяльності з підтримання організації.

Державний керівник має також репрезентувати організацію. Центр цієї функції управління міститься в зовнішньому середовищі організації. Представництво організації передбачає як спілкування, так і зв’язки з громадськістю.

Представництво організації передбачає діяльність, спрямовану на три зовнішні складові:

А. Зовнішні структури організації, які перебувають під спільним керівництвом. Це інші підрозділи більшої організації, з якою дана організація має спільно співпрацювати, планувати і координувати свою діяльність.

В. Незалежні організації — належать до інших міністерств, відомств або репрезентують зацікавлені організації, на яких впливає діяльність організації, або такі, які самі прагнуть впливати на цю діяльність.

С. Преса та громадськість — хочуть бути поінформованими й коментувати або впливати на діяльність організацій.

Державний керівник має усвідомлювати кожен із цих зовнішніх складників і сприймати методи та засоби забезпечення того, що організація державного керівника буде визнана й репрезентована у процесі ухвалення рішень.

Державний керівник має формувати і підтримувати цілі організації та її кінцеве виживання. Державний керівник діє у політизованому й конкурентному середовищі, де увага й можливості тих, хто ухвалює рішення, дуже обмежені. Як наслідок, державний керівник має шукати собі союзників. Це робиться через здобуття підтримки з боку клієнтів, які обслуговуються організацією. Державна організація має розвинути базу клієнтів, власне, як це робить приватне підприємство.

Виборці так само важливі для бюрократа, як і для політика, якого обрали, вони не лише допомагають агентству успішно сформулювати і впровадити свої програми, а й, що, мабуть, важливіше, можуть допомогти створити підтримку, потрібну для одержання політичного схвалення й фінансування цих програм.

Функція зв’язку з громадськістю має кілька призначень, а саме:

  • спрямування внутрішньої організації на її ширші цілі, і утримання цих цілей у центрі уваги;
  • зосередження уваги працівників на цілях, плануванні програм та клієнтах організації;
  • підтримка освіти й забезпечення доступу до інформації про організацію;
  • забезпечення успіху та впливу організації в найширшому політичному середовищі.

Державний керівник зобов’язаний звітувати перед громадськіс­тю і нести перед нею відповідальність. Різниця між демократичною і тоталітарною системами в інформуванні громадськості та представництві організації виглядає таким чином. За диктатури існує потреба пропагувати, щоб довести правоту уряду. За демократії функція інформування громадськості полягає не лише в поширенні фактів, але й у стимулюванні загалу громадян до обмірковування державних проблем і участі в публічному обговоренні цих проблем, адже демократія краще розквітає на дебатах, а не на умовчанні.

Важливо усвідомити, що всі державні працівники здійснюють функцію представництва організації. Будь-яка дія, що її державний керівник виконує або неспроможний виконати, справляє вплив на те, як сприймається державна організація. Великою мірою це впливає на розвиток рівня довіри між громадськістю та урядом, без чого не може функціонувати жодне суспільство. Представництво організації має віддзеркалювати ті вимоги правдивості, чесності, цілісності й служби, які ставляться до професійної державної служби. Це має бути частиною обов’язків кожного державного службовця.



 
Главная
Бухгалтерский учет, аудит
Экономика
История
Культурология
Маркетинг
Менеджмент
Налоги
Политэкономия
Право
Страхование
Финансы
Прочие дисциплины
Карта сайта
Правила користування
Продажа баннеров УБС