Главная  - Прочие дисциплины  - Книги  - Розміщення продуктивних сил і регіоналістика - Стеченко Д.М.
Розміщення продуктивних сил і регіоналістика - Стеченко Д.М.
<< Содержание < Предыдущая

14.3. Експортний потенціал і рівні реалізації конкурентних переваг української економіки

Потенціал соціально-економічної системи — поняття відносне і вимірюється для країни в регіональному розрізі за багатовимірним динамічним критерієм, який інтегрує природно-ресурсні, економічні, соціальні, політичні та інші чинники. Потенціал системи — це її здатність досягти поставленої мети за наявних ресурсів і умов їх використання, тобто це рівень ефективності використання обмежених ресурсів.

З таких позицій і слід розглядати експортний потенціал. Його визначають як обсяг благ, які національна економіка може виробити та реалізувати за своїми межами. Експортний потенціал країни — це також здатність національної економіки відтворювати свої конкурентні переваги на світогосподарській арені.

Досвід розвинених країн свідчить, що соціально-економічна система здатна відтворювати в значних масштабах сталі конкурентні переваги. У розвинених країнах необхідність підтримання значної конкурентоспроможності покликала до життя новий тип господарського розвитку, при якому відносна рівновага галузевих і технологічних структур змінилася на постійну, динамічно послідовну реструктуризацію господарства. При цьому слід враховувати істотне скорочення життєвого циклу продуктів і технологій. Іноді розвинені країни роблять це свідомо: ледь застарілу технологію передають іншим державам, а в себе розвивають нову. Це забезпечує відтворення конкурентних переваг на світогосподарській арені.

Створення умов для формування довгострокових конкурентних переваг у вітчизняних товаровиробників — важлива проблема в реалізації зовнішньоекономічної політики країни. Така постановка проблеми не нова. Вона чітко сформульована М. Портером, підходи до її вирішення широко використовуються в розвинених державах [45, с. 669].

Зовнішньоекономічна політика має спиратися на такі принципи:

національне економічне процвітання грунтується на високому рівні продуктивності праці;

у галузях конкурують фірми, а не країни;

національна конкурентна перевага має відносний характер;

динаміка оновлення забезпечує сталі конкурентні переваги, а не короткостроковий виграш на рівні зниження витрат;

конкурентні переваги в галузях промисловості створюються впродовж десятиріч або більш тривалого строку;

країни досягають переваг завдяки наявним відмінностям, а не схожості.

Експортна орієнтація економіки та лібералізація зовнішньоекономічних зв'язків потребують визначення існуючих і потенціальних переваг українських товаровиробників. Україна має всі можливості значно збільшити експорт продукції хімічної та нафтохімічної промисловості: аміаку, гідрооксиду магнію, натрію, оксидів металів, казеїну, ефіру, кислот, силікатів, карбідів, пороху та вибухових речовин, фарбувальних речовин тощо.

Важливим напрямом є участь у розробці й реалізації за допомогою великомасштабних іноземних інвестицій концепції та стратегії щодо імпорту, експорту і транзиту продуктів паливно-енергетичного комплексу (нафта, газ, вугілля, електроенергія). Для цього потрібно реалізувати державну концепцію пріоритетних напрямів розвитку імпорту нафти і газу на найближчу перспективу і, відповідно, програму конкретних дій щодо забезпечення потреб у цих продуктах.

Існує потреба іноземного інвестування легкої та харчової промисловості, технологічний рівень яких досить низький. Підвищення його дало б можливість значно збільшити експорт продукції тваринництва, цукру, олії, пшениці та борошняних виробів, спирту, горілки, вин найвищих сортів, тютюнових виробів, фруктів та овочів.

Серйозні соціально-економічні та структурні перетворення на селі спроможні вивести сільське господарство та харчову промисловість на рівень високоефективних галузей, які поряд з іншими визначатимуть експортний профіль України в системі міжнародного поділу праці. Якщо вміло виділити зони виробництва екологічно чистих продуктів харчування, налагодити їхню глибоку переробку та відповідну товарну упаковку за допомогою сучасних технологій світового рівня, то наші продукти будуть конкурентоспроможними навіть на європейському ринку. За попередніми оцінками, агропромисловий комплекс України може давати продукції на ЗО млрд дол. щороку.

Стан легкої промисловості, де слід здійснити докорінну модернізацію, що потребує значних витрат, і де перспективна віддача є досить проблематичною, істотно, не сприяє заохоченню інвестицій іноземних фірм. Знадобляться, очевидно, протекціоністські державні заходи для залучення іноземних інвестицій у цю галузь.

Економічний потенціал України має зростати за рахунок найважливіших товарів і послуг. Найважливішими завданнями державної політики у цьому напрямі є такі:

всебічне забезпечення сприятливих умов для виходу України на світові ринки, підтримка вітчизняних експортерів, розробників імпортозамінюючих товарів і виробників конкурентоспроможної продукції;

створення ефективної банківської та гнучкої кредитної систем, гарантування прав власників валютних коштів та їх вільного (в межах закону) використання;

створення інфраструктури зовнішньої торгівлі та нової системи її інформаційного забезпечення;

проведення гнучкої імпортної політики (тарифне регулювання, механізм обмеження імпорту, обсяги і перелік товарної номенклатури критичного імпорту, перелік імпортозамінюючої продукції);

удосконалення систем державного регулювання зовнішньої торгівлі (правова база, узгоджена з міжнародними правилами і стандартами, обмежений протекціонізм, комплекс нормативних документів);

інтенсифікація зусиль і реалізація заходів, які б забезпечили здобуття Україною статусу члена ГАТТ (СОТ) (одержання доступу на світові ринки товарів, робіт і послуг, а також іноземних інвестицій, гарантія захисту своїх інтересів на світових ринках);

реалізація режиму вільної торгівлі з країнами СНД (без будь-яких винятків);

подальше розширення торговельно-економічних відносин між Україною і країнами Балтії та Північного Союзу;

зміцнення і подальший розвиток торгівлі з Європейським Союзом (розширення доступу українських товарів на європейські ринки, зокрема ядерних матеріалів, текстилю, мінеральних добрив, металургійної та сільськогосподарської продукції);

використання можливості одержання нових технологій та інвестицій від країн «великої сімки» на основі взаємного захисту інвестицій;

визнання за Україною статусу країни з перехідною економікою, що дасть можливість зняти перешкоди при вирішенні проблем торговельно-економічних відносин з СІЛА,

Обсяги зовнішньої торгівлі України збільшуються, урізноманітнюються її форми. У 2002 р. наша країна експортувала товарів на суму близько 17,96 млрд дол., а імпортувала — на 16,98 млрд дол. Порівняно з 1996 р„ у 2002 р. обсяг українського експорту збільшився на 12,5 відсотка, а імпорту зменшився на 3,5 відсотка.

Конкурентоспроможність національної економіки — це вирішальний критерій її розвитку. Його слід враховувати при вирішенні проблем лібералізації зовнішньоекономічних зв'язків і рівня відкритості економіки. Сьогодні економіка України є надто відкритою. Як відомо, головним каналом відкритості є зовнішня торгівля. її частка у ВНП коливається від 8—10 відсотків у великих держав до 70—80 відсотків у деяких малих країн (Нідерландів, Бельгії тощо). Рівень відкритості економіки України, розрахований як частка експортної квоти у ВВП, у 1994 році становив більше третини.

Така ситуація спричиняє серйозну небезпеку для вітчизняної економіки. Високий рівень відкритості в цій ситуації є наслідком безсистемної торгівлі на тлі глибокої кризи.

У контексті довгострокової зовнішньоекономічної політики слід збалансувати коротко-, середньо- та довгострокові інтереси держави. При цьому доцільно узгоджувати економічні інтереси з динамікою ринкових реформ та структурних перетворень у суспільно-господарському комплексі.

Для України механізм ув'язування і збалансування інтересів умовно має складатися з трьох взаємоузгоджених рівнів, на кожному з яких реалізуються конкурентні переваги різних рівнів.

1 рівень. Стабілізація та нарощування виробництва відповідно до стратегічних цілей, традиційних товарних зв'язків із зміщенням акценту на готову продукцію.

Треба зберегти експортний потенціал металургійного комплексу та ряду хімічних виробництв, поступово переорієнтувати їх на новітні технологічні процеси.

У повному розумінні цей рівень є «товарно-кон'юктурним». Його головне завдання — закріпитися на традиційних ринках, а також просуватися на нові. Досягти цього можна через активний вплив на кон'юнктуру (агресивний маркетинг товарних ринків) і розвиток існуючих конкурентних переваг.

2 рівень. Реалізація певних тимчасових переваг, які забезпечуються відносно високою вартістю робочої сили, наявністю розвинених виробничих фондів і технологічних знань, а також матеріальних ресурсів.

Ця модель інтеграції до світової господарської системи є традиційною для країн, що розвиваються, особливо на стартовому етапі. Її ключовим елементом є ставка на залучення іноземного капіталу і включення до глобальних технологічних зв'язків. У наших умовах цей рівень може бути реалізований за такими напрямами:

створення виробництв за участю іноземного капіталу для випуску конкретних марок виробів, які завершують свій життєвий цикл на ринках розвинених країн;

створення складних виробництв з привізних компонентів;

створення машинобудівних виробництв, які б орієнтувалися на обслуговування іноземних інвестицій в Україні;

розміщення в Україні замовлень на виконання НДДКР у тих сферах, де вона має відповідний науково-технічний потенціал.

3 рівень. Реалізація конкурентних переваг, втілених у високих технологіях — як існуючих, так і майбутніх.

Для інтеграції України до світового господарського комплексу треба створити відповідні умови як на внутрішньому, так і на зовнішньому рівні. Необхідна державна підтримка високотехнологічних розробок за рахунок державних субсидій, а також підтримка їхньої високої конкурентоспроможності на міжнародному ринку через систему міждержавних угод, домовленостей тощо.

Наведені три рівні (моделі, стратегії) інтеграції до світового економічного простору не можуть розглядатися ізольовано. Ефективне включення до світового поділу праці передбачає прорив за всіма трьома напрямами. Стратегічним пріоритетом є використання конкурентних переваг вищого порядку, втілених в унікальні технологічні та наукові розробки.

Безумовно, реалізація механізму інтеграції до світової економіки неможлива без динамічних ринкових перетворень у державі. Головними чинниками, що не дають можливості створити належні умови для зростання конкурентоспроможності вітчизняної продукції, є практична відсутність конкуренції на внутрішньому ринку, його незначна місткість і патологічна невибагливість споживачів.

Головне завдання, яке повинна виконати держава щодо своїх товаровиробників і споживачів — якнайшвидше створити передумови для конкурентного середовища. Без справжньої конкуренції на внутрішньому ринку не можна забезпечити ефективний вихід на міжнародну арену.



 
Главная
Бухгалтерский учет, аудит
Экономика
История
Культурология
Маркетинг
Менеджмент
Налоги
Политэкономия
Право
Страхование
Финансы
Прочие дисциплины
Карта сайта
Правила користування
Продажа баннеров УБС