Главная
Філософія: мислителі, ідеї, концепції - Кремень В.Г.
<< Содержание < Предыдущая Следующая >

3.1.6. ФІЛОСОФСЬКА СИСТЕМА АРІСТОТЕЛЯ

• Найвидатнішим давньогрецьким філософом був Арістотель (384-322 рр. до н. е.). Його батьківщина - поліс Стагір, поряд з Македонією, від якої він залежав. Батько філософа Нікомах був придворним лікарем македонського царя Амінти II, а сам Арістотель - сучасник сина Амінти, майбутнього царя Філіпа II, батька Олександра Македонського, у якого Арістотель був учителем Філіп II благословляв долю, завдяки якій його син народився в епоху Арістотеля Сам же Олександр говорив: «Я поважаю Арістотеля нарівні зі своїм батьком: якщо батькові я зобов'язаний життям, то Арістотелю - всім, що робить його цінним».

Сімнадцятирічний Арістотель стає слухачем Академії Платона, де він пробув двадцять років. Платон високо оцінив геніального юнака, як і Арістотель - Платона. Утім, він зміг побачити недосконалі сторони пла-тонівського вчення, що в майбутньому дало йому змогу сказати: «Платон мені друг, але істина дорожча».

Після смерті Платона Арістотель довгий час мандрує і вже п'ятдесятирічним повертається до Афін, де відкриває свою філософську школу -Аікей (звідси — ліцей), названу так тому, що знаходилась поряд з храмом Аполлона Аікейського. Вона називалась «перипатетичною» - «прогулянковою», а учні - «перипатетиками», тобто ті, які прогулюються.

Арістотель - мислитель-енциклопедист залишив твори у всіх важливих галузях знання. Серед них природничо-наукові «Про фізику», «Про небо», «Про походження тварин», «Про душу»; логічні - «Органон» («Категорії», «Аналітика», «Топіка»); філософський твір «Метафізика»; з ораторського мистецтва - «Поетика», «Риторика».

Арістотелю належить заслуга першого розподілу наук, виділення для кожної з них спеціальних галузей досліджень, встановлення різниці між теоретичними, практичними і творчими науками. Отже, теоретичні: метафізика - вивчає першопричини всіх речей, всього суттєвого; фізика -вивчає стан тіл і визначення «матерії»; математика - вивчає абстрактні властивості реальних речей. Практичні: етика - наука про норми поведінки людей; економіка; політика. Творчі науки: поетика - теорія віршоскладання; риторика - теорія ораторського мистецтва і мистецтва ремесла.

Заслугою Арістотеля є і вчення про матерію. Пояснюючи чуттєвий світ, Арістотель висуває поняття матерії, яка для нього - первинний матеріал, потенція речей. Актуальний стан, що перетворює матерію з можливості на дійсність, - це форма. На відміну від Платона, Арістотель замінює поняття ідеї поняттям форми. Вона - активне начало, початок життя і діяльності Сутність - це одиничне, яке володіє самостійним буттям Форма дає відповідь на запитання «Що є річ?» і є субстанцією речі. Сутності поділяються на нижчі, які складаються з матерії (це всі предмети чуттєвого світу), і вищі, чисті форми. Найвища сутність — це чиста форма, що існує без матерії, першодвигун, який служить джерелом усього космосу.

Важливе місце в розгляді цієї проблеми займають класифікація і аналіз причин. Арістотель виділяє чотири види причин:

- матеріальні — ті, з яких складаються речі, її субстрат;

- формальні - ті, в яких форма проявляє себе, створюючи сутність, субстанцію буття. Кожна річ є те, що вона є;

- діючі (виробляючі) - ті, що розглядають джерело руху і перетворення можливості на дійсність, вони є енергетичною базою формування речей;

- цільова (кінцева) причина відповідає на питання «Чому?» і «Для чого?». Арістотель критикує платонівські ідеї за те, що на їх основі не можна

пояснити, що відбувається з речами. Згідно з Арістотелем, є перші сутності - одиничне буття, тобто субстанція. Світ є сукупністю субстанцій, кожна з яких - певне одиничне буття. Воно - єдність матерії і ейдосу (форми). Матерія — це можливість буття і разом з тим певний субстрат. З міді можна зробити кулю, статую, оскільки матерія - мідь є можливістю і кулі, і статуї. Щодо окремого предмета сутністю завжди виявляється форма (кулевидність по відношенню до мідної кулі). Форма виражається поняттям Так, поняття кулі справедливе і тоді, коли з міді ще не зроблено кулю. Коли матерію оформлено, то немає матерії без форми, як і форми без матерії. Отже, ейдос - форма - це і сутність окремого, одиничного предмета, і те, що охоплюється цим поняттям. Тобто кожна річ - єдність матерії і форми.

«Ніщо не відбувається випадково, але для всього, виникнення чого ми приписуємо самодовіль-ності або випадку, є певна причина».

Арістотель

Арістотель завжди пов'язує рух з відповідною енергією, без якої не може відбуватися перетворення потенційного на актуальне. Завершення розвитку, втілення енергії у Арістотеля має назву ентелехії, яка є метою руху, досягнутим результатом, завершенням процесу. Кожне буття, за

Арістотелем, містить у собі внутрішні цілі Завдяки цілі, меті, що є в предметі, результат знаходиться в бутті до його здійснення, ніби в потенції. Відкрито він проявляє себе, коли процес закінчився і рух досягнув свого завершення, мети розвитку. Отже, поняття ентелехії надає рухові телеологічного характеру. Телеологізм Арістотеля дістає вищий розвиток у вченні про першодвигун (вічний двигун). Сам першодвигун не може перебувати у русі, бо тоді потрібно було б передбачити наявність ще одного двигуна Тому він сам є чистою енергією, чистою діяльністю, чистою формою - ціллю, метою.

Ще один аспект - учення про душу. По відношенню до матерії душа є формою. Але вона притаманна лише живим істотам. Душа - це прояв активності життєздатної сили. Нею володіють тільки рослини, тварини і людина Проте в кожному прояві душа носить своєрідний характер. «Рослинна душа» відповідає за функції росту, харчування, розмноження -спільні для живих істот. Чуттєва душа притаманна тваринам. Розумну душу має тільки людина, разом з тим вона є частиною душі, яка пізнає і думає. Розум - основний початковий елемент цієї душі, він не залежить від тіла, є безсмертним і перебуває в тісному зв'язку з космічним розумом. Як вічний і незмінний, він один здатний досягти вічного буття і є сутністю першодвигуна, тобто чистого мислення, яким живе все на світі

Категорії у Арістотеля - найбільш загальні види висловлювань, імен. Будь-яке слово, взяте окремо, без зв'язку з іншими словами, наприклад «людина», «біжить», означає або «сутність», або «скільки», або «яке», або «відповідно до чого-небудь», або «де», або «коли», або «володіти», або «бути в якомусь положенні», або «перебувати». Арістотель - перший філософ, який піднімається до категоріального осмислення буття.

«Хоча ми смертні, ми не повинні підкоритися тлінним речам і, наскільки можливо, повинні підніматися до безсмертя. І жити відповідно з тим, що в нас є кращою».

Арістотель

Суть учення про людину полягає в наступному: головна відмінність людини від тварини — здатність до інтелектуального життя, яке передбачає моральну позицію, виконання певних моральних правил та норм. Тільки людина здатна до сприйняття таких понять, як добро і зло, справедливість і несправедливість.

Центральне поняття арістотелівської етики - доброзичливість, яка має два види: інтелектуальний і етичний. Інтелектуальний виникає здебільшого шляхом навчання, етичний - внаслідок звички. Вирішальне значення для Арістотеля має перший, завдяки якому виникає мудрість, розумна діяльність.

Доброзичливість притаманна не кожній людині, а лише тій, яка зуміла її знайти, тій, яка активно діє. Вища форма діяльності - пізнавальна, теоретична Людина одержує вищу насолоду не в матеріальних благах, не в почестях, не в діяльності для користі, а в самому процесі теоретичної діяльності, в спогляданні Загальний мотив - знайти середню лінію поведінки.

• У вченні про суспільство Арістотель наголошує, що сенс життя не в задоволеннях (гедонізм), не в щасті (евдемонізм), а в здійсненні вимог розуму на шляху до блага. Але, всупереч Платону, благо повинно бути досяжним, а не потойбічним ідеалом Доброчинності можна і потрібно навчатися, вона - компроміс розсудливої людини: «нічого занадто...». Етика - це практична філософія, а етичне - середина між добром і злом

• Форми державного устрою Арістотель ділить на правильні: монархія, аристократія, політія, і неправильні: тиранія, олігархія, демократія. Вчення Арістотеля про людину скероване на те, щоб спрямувати особистість на службу державі Людина - це «політична тварина». Вона народилася політичною істотою і несе в собі інстинктивне прагнення до «спільного співжиття». Центральна категорія етики для суспільного життя - справедливість Справедливим можна бути лише щодо іншої людини. А це і є прояв турботи про суспільство, адже в справедливості людина показує себе насамперед політичною суспільною істотою. На думку Арістотеля, справедливість полягає в рівності, але для рівних, а нерівність - для нерівних Нерівність — це нормальний стан людей.

• Творчість Арістотеля - вершина не тільки античної філософії, але й всього мислення стародавнього світу, найбільш широка і в логічному плані найбільш розвинена система пізнання. Арістотель не тільки впорядкував, а й систематизував, узагальнив досягнення філософії свого часу. За своїм характером його творчість була гідним внеском у розвиток наукових досліджень Змістовність і розвиненість філософської системи Арістотеля були універсальними. В його особі філософська думка Стародавньої Греції досягає свого апогею, і починається формування європейської культури. Цей процес триває і нині, оскільки не можна уявити сучасну цивілізацію без античної спадщини.



 
Главная
Бухгалтерский учет, аудит
Экономика
История
Культурология
Маркетинг
Менеджмент
Налоги
Политэкономия
Право
Страхование
Финансы
Прочие дисциплины
Карта сайта
Studentu5.com : безкоштовні оригінальні реферати, авторські курсові, дипломні
Правила користування