Главная  - Политэкономия  - Книги  - Основи економічної теорії: політекономічний аспект
Основи економічної теорії: політекономічний аспект
<< Содержание < Предыдущая Следующая >

§ 2. Середні і малі цикли

Історія середніх промислових циклів бере початок з кризи пе-ревиробництва 1825 р., що охопила Великобританію. Цей цикл три-вав 12 років і закінчився кризою 1836 р., яка уразила економіку Великобританії та США. Через 11 років нова економічна криза за-хопила відтворювальні структури Великобританії, США, Франції та Німеччини. Криза 1857 р. стала першою світовою циклічною кри-зою. В неї було втягнуто абсолютну більшість промислових країн. Пізніше більшість криз були світовими. До них належать кризи 1866, 1873, 1882,. 1890, 1900, 1907, 1913-1914, 1920-1921, 1929- 1933, 1937-1938 рр. Після другої світової війни розгорнулися кри-зи 1948-1949, 1953-1954, 1957-1958,1960-1961,1969-1970,1974- 1975, 1980-1982, 1992-1993 рр. Нова фаза спаду почалася на по-чатку 1996 р.

Усі названі кризи різняться між собою, оскільки кожна з них історично неповторна та індивідуальна. Пояснити їхню суть за до-помогою лише якоїсь однієї групи факторів неможливо. Проте мож-на виділити ряд загальних закономірностей, які властиві усім їм.

1. Економічні цикли середньої тривалості мають чотири послі-довні фази: кризу, депресію, пожвавлення, піднесення. Визначаль-ними моментами серед цих фаз є криза і піднесення. Перехід від однієї фази циклу до іншої здійснюється автоматично - на основі ринкових саморегуляторів.

2. Середні цикли за своїм змістом відображають циклічність роз-витку не лише виробництва, а й обміну, розподілу і споживання. Це зумовлює багатогранність циклічних коливань, показниками яких є: загальні масштаби виробництва, динаміка національного доходу і валового національного продукту, завантаженість виробничих потужностей, зайнятість, реальні доходи населення. Важливим показником циклічності є рух норми прибутку, а також показники, що характеризують економічну ефективність відтворення.

3. Матеріальною основою середніх циклів є фізичне оновлення основних засобів виробництва, насамперед їхньої найактивнішої частини - знарядь праці. Отже, виробництво засобів виробництва виконує в механізмі циклічності базову функцію. У процесі цикліч-них коливань вони відчувають найбільше навантаження. В країнах, де частка галузей першого підрозділу в економіці менша, цикліч-ність за інших однакових умов виявляється менше.

4. Циклічність, що викликана оновленням основних виробничих фондів, не обов'язково призводить до спаду виробництва. Старін-ня і фізична заміна зношених засобів виробництва не є безпосе-редньою причиною кризи. Негативні наслідки цих процесів можна регулювати. Економіці внутрішньо притаманні властивості запобі-гання таким виробничим спадам. Для цього необхідно розмежува-ти матеріальні основи середньострокових циклічних коливань і безпосередні причини криз. Останніми є внутрішні суперечності ринкової економіки: функціональна відокремленість її структур-них елементів і принципова неможливість у зв'язку з цим цілісного макроекономічного регулювання її.

5. Криза є найскладнішою та найсуперечливішою фазою еконо-мічного циклу. З нею, з одного боку, пов'язані руйнівні сили: ско-рочення виробництва, масові банкрутства, безробіття, зниження життєвого рівня, наступ на соціальні завоювання трудящих і де-мократію, політична напруга, а з другого - криза виконує творчу функцію: циклічні коливання ділової активності є однією з умов економічного зростання, а сама криза - активною складовою час-тиною творчого процесу. Прискорюючи відмирання застарілих еко-номічних систем, вона одночасно є важливою ланкою, що прискорює технічне і технологічне оновлення виробництва, структурну перебудову економіки.

Фази економічного циклу

Звідси випливає висновок про те, що анти-циклічне регулювання має свої межі, оптимальні норми, а штучне переривання кризи не завжди обгрунтоване.

Основною фазою, що формує і визначає характер і тривалість економічного циклу, найвідчутнішою за своїми соціально-економіч-ними наслідками, є криза- рецесія, стискання, падіння (рис. 32). Вона характеризується: порушенням макроекономічної рівноваги, розбалансуванням взаємодіючих структур; перевиробництвом з наступним падінням обсягів виробництва, нагромадженням товар-них мас в оптовій торгівлі; падінням товарних цін; зростанням без-робіття, збільшенням незайнятих виробничих потужностей; падін-ням рівня реальної заробітної плати, інших доходів, прибутків під-приємств, життєвого рівня населення; зниженням платоспромож-ного попиту населення, зменшенням обсягів оптової та роздрібної торгівлі; крахом грошово-кредитних зв'язків; наростанням систе-ми взаємних неплатежів; кредитною напругою, злетом норми по-зикового відсотка; нестачею грошової маси, високими темпами інфляції; масовим знеціненням капіталу, завмиранням інвестицій-них процесів; падінням курсу акцій, біржовою панікою; масовим банкрутством підприємств; зростанням соціальної напруженості у суспільстві тощо.

Кризові явища продовжують наростати до моменту відновлення макроекономічної рівноваги на її найнижчих рівнях (коли процес падіння припиняється і розпочинається фаза депресії, відрізок В- В,). Двоїста природа кризи виявляється в тому, що, з одного боку, вона є наслідком внутрішніх суперечностей системи, а з іншого - формою їх розв'язання, виконуючи функцію оздоровлення (санації) економічної Системи.

Депресія (застій, стагнація) може бути досить довготривалою, вона характеризується післяшоковою ситуацією. Основними її оз-наками є: стабільність виробництва, але на найнижчому рівні; при-зупиняється падіння цін, вгамовуються інфляційні процеси; збері-гається високий рівень безробіття, кількість робочих місць не збіль-шується, рух капіталу нежвавий, відсутні нові інвестиції, норма по-зикового відсотка висока; починають відновлюватися господарські зв'язки; стабілізуються і поступово зменшуються товарні запаси. Внаслідок цього помітні поступове поширення реанімаційних проце-сів, наростання позитивних тенденцій. Розпочинається фаза пож-вавлення. Серед її основних виявів слід назвати: початок оновлен-ня основного капіталу, модернізації виробництва; відновлення інвес-тиційного процесу; активізацію сукупного попиту; підвище ння рівня виробництва, скорочення безробіття; зростання позикового відсотка, товарних цін. Застій змінюється економічним зростанням, пожвав-лення охоплює все більшу кількість підприємств, галузей, сфер еко-номіки, зростають доходи населення, прибутки підприємців. Від-новлюється докризовий стан економіки (точка С1 на рис. 32, яка відповідає точці А - піку розвитку попереднього економічного циклу).

Економіка входить у фазу піднесення (експансії, ажіотажного буму) і досягає своєї найвищої точки, піку розвитку (точка А,), па-раметри якого значно перевищують попередній. Піднесення ха-рактеризується масовим оновленням і розширенням основного капіталу, реконструкцією старих виробничих потужностей і новим будівництвом; нарощуванням обсягів національного виробництва, активним інвестиційним процесом, стрімким зростанням прибут-ків, сукупного попиту; гарячковим зростанням цін; повною зайня-тістю, суттєвим підвищенням заробітної плати, наростанням нестачі робочої сили, сировинних ресурсів; розвитком кредитно-фінансових операцій, спекулятивних біржових ігор тощо. Все це призводить до "перегріву" економіки, посилення диспропорційних явищ, зростання передумов майбутнього падіння, нового економічного циклу, на-ступного витка соціально-економічного розвитку суспільства.

Сучасний економічний цикл має суттєві відмінності. Розглянемо основні з них:

дія і вплив фази циклу виходять за національні межі;

посилюється державно-монополістичне регулювання циклічних процесів;

підвищується роль соціальних аспектів в механізмі антицикліч-ного регулювання;

фази пожвавлення і піднесення триваліші та інтенсивніш!, фази спаду і депресії менш глибокі та тривалі;

науково-технічна революція, структурна перебудова економіки впливають на частоту криз: період їх повторювання скоротився спочатку з 10-14 до 5-7 років, а сьогодні кризові явища повторю-ються через 1-2 роки;

нерегулярність коливань, розмитість меж між фазами, випадін-ня окремих фаз (після кризи, наприклад, може зразу розпочатись пожвавлення);

темпи піднесення невисокі - 2-3 відсотки на рік, в умовах піднесення залишається значна кількість безробітних; основні еко-номічні параметри менш динамічні, соціально-економічні процеси відбуваються повільніше;

суперечливе поєднання асинхронності та синхронності соціаль-но-економічних процесів у різних країнах;

зниження ролі циклічних факторів у динаміці цін; глибока кри-за, стагнація виробництва можуть супроводжуватися зростанням цін, посиленням інфляційних процесів;

переплетіння циклічних криз з нециклічними, синхронізація і взаємодія економіко-соціальних коливань, кризових явищ і природ-но-економічних циклів;

частішими і серйознішими за своїми наслідками стають нецик-лічні коливання, сутність яких вивчена недостатньо, а отже, відсутні ефективні методи регулювання їх;

кризові явища охоплюють нові сфери і рівні (галузі немате-ріального виробництва, індустрію відпочинку тощо).

Особливості сучасного економічного циклу потребують удоско-налення механізмів антикризового регулювання, пошуку нових, дієвіших методів і важелів пом'якшення циклічних коливань.

Внаслідок дії різноманітних груп факторів в економічному циклі досить складно виділити всі чотири фази. Відбувається поступове злиття фази кризи з фазою депресії, а фази пожвавлення - з фа-зою піднесення, і цикл починає функціонувати як двофазний. Для першої фази властиве сходження вниз, для другої - піднімання.

Матеріальною основою малих циклів є процеси, що відбува-ються у сфері грошових відносин. Малі цикли розмежовуються грошовими кризами, що повторюються з певними закономірно-стями. Вони характеризуються особливою гостротою та інтенсив-ністю - або накладаються на промислові кризи, або мають самостій-ний розвиток.

К. Маркс розрізняв два види грошових криз: загальні та специ-фічні.

Загальні грошові кризи безпосередньо пов'язані з виробничим циклом і є елементом загальних економічних криз.

Специфічні грошові кризи розгортаються на основі суперечнос-тей, внутрішньо притаманних грошовій системі, і утворюють влас-не джерело її саморозвитку. Розмежування криз досить відносне. Воно потрібне з точки зору виявлення змістовних характеристик кожної з них.

За змістом грошові кризи виступають як кризи сфери грошово-го обігу і кризи сфери кредиту. Оскільки грошовий обіг у значній своїй частині функціонує у вигляді кредитних засобів обігу, то гро-шові кризи фактично є кризами кредитно-грошової системи. Вони частіше зароджуються у фазах пожвавлення і піднесення промис-лового циклу. Під час масового оновлення виробничих фондів різ-ко зростає попит на кредитно-грошові ресурси. Це викликає роз-бухання кредитної заборгованості підприємств, призводить до зрос-тання банківського відсотка, збільшення масштабів фіктивного ка-піталу, посилює інфляцію та спричинює біржові потрясіння. Розпочинається грошова криза. Конкретними формами вияву й" є кризи платіжних засобів, позикового капіталу та грошового обігу.

Як свідчить економічна практика, кредитно-грошові потрясіння відбувалися через 3-4 роки після кризи середньострокового цик-лу. Вони часто бували такими інтенсивними, що переривали про-мисловий цикл і призводили до його роздвоєння. Такою була, на-приклад, криза 1907 р., яка сталася лише через 4 роки після загаль-ноекономічної кризи 1900-1903 рр. Повоєнні кризи 1953-1954 та 1960-1961 рр. розпочалися після промислових криз 1948-1949 та 1957-1959 рр. Отже, інтервал у 3-4 роки також мав місце.

У 80-х роках - період найбільш подовженої за всю повоєнну історію фази економічного піднесення - вплив малих циклів на розвиток господарства і середньострокових циклів зберігся з усіма закономірностями.

У західній економічній літературі існує дві точки зору щодо ха-рактеру взаємозв'язку середньострокових циклів і економічних криз та малих циклів і грошових криз. Їхня диференціація пов'язана з різними підходами до розуміння принципів формування ринкової рівноваги. У кєйнсіанській теорії вихідним є положення про те, що порушення у циклі відтворення є наслідком внутрішньої недоско-налості ринкових механізмів саморегулювання. З цього кейнсіанці роблять висновок про те, що грошові кризи не самостійні, вони є лише результатом диспропорцій, які виникають безпосередньо у виробничій сфері, зокрема в інвестиційній структурі.

Теорія монетаризму грунтується на так званій монетарній теорії циклу. Вона виходить з того, що ринковий механізм спроможний самостійно забезпечувати структурну рівновагу, а фактор, який викликає дестабілізацію системи і зумовлює циклічність розвит-ку, - це грошова система. Звідси кризи і депресії ринкової еконо-

міки - грошове явище. Вони пов'язані насамперед з функціональ-ними порушеннями, що виникають у сфері кредитно-грошових від-носин.

Розбіжності в методології кейнсіанського і монетаристського підходів до розуміння економічної природи циклів визначила неод-нозначність їхніх рекомендацій щодо здійснення антициклічної політики.

Головними чинниками зміни структури суспільного виробництва під впливом циклічного розвитку процесу відтворення є фази кри-зи і пожвавлення. У кризовій фазі відбувається скорочення обсягу продукції, яка випускається, зменшуються масштаби капіталовкла-день, різко знижується рівень зайнятості. Все це знаходить своє вираження, по-перше, у припиненні функціонування технічно за-старілих підприємств та морально зношеного обладнання; по-дру-ге, у погіршенні фінансового стану господарських одиниць, найчас-тіше тих, що не витримали конкурентної боротьби через низьку технічну оснащеність. Непридатні види та підвиди виробництва у фазі піднесення замінюються на нові, прогресивніші.



 
Главная
Бухгалтерский учет, аудит
Экономика
История
Культурология
Маркетинг
Менеджмент
Налоги
Политэкономия
Право
Страхование
Финансы
Прочие дисциплины
Карта сайта
Правила користування
Портал учебной литературы онлайн
Повернись живим